«Шановні колеги! У межах акції «Україна очима журналістів» запрошуємо вас побувати на Тернопільщині – землі, що не перестає дивувати навіть тих, хто тут народився». Так мовило запрошення на всеукраїнський прес-тур від Українського журналістського фонду.
Заінтригували
Захід справді зібрав представників різних ЗМІ практично з усіх куточків нашої країни. На конференції, що відкрила масштабний форум «Тернопільщина туристична – очима журналістів», була презентована область, організовано семінари, на яких нам розповідали про види туризму, представлені в регіоні. А їх, відзначу, чимало – замковий і сакральний, екологічний і екстремальний, фестивальний і навіть гастрономічний.
Ідея створення такого формату прес-туру належить начальниці управління у справах туризму і курортів Тернопільської облдержадміністрації Олесі Серетній. Губернатор Олег Сиротюк підтримав ідею, оскільки переконаний, що проблеми туризму прямо пов’язані з економікою регіону.
– Незважаючи на тяжке становище у країні, ми розуміємо, що життя триває. Комплексно підходимо до розв’язання проблем і не відокремлюємо туризм від економічного потенціалу. Наразі концентруємо ресурси на ремонт доріг, що ведуть до туроб’єктів, – говорить Олег Мирославович.
Його заступник Леонід Бицюра підтвердив слова голови ОДА в межах презентації Тернопільщини на мультимедійній дошці.
– У нас понад двісті туроб’єктів, чотири тисячі пам’яток історії. Багато які з них потребують серйозної реставрації, ремонту або будівництва під’їздів до цих перлин нашого краю з багатовіковою історією. Також необхідно організувати сервісні центри, що будуть обслуговувати дані об’єкти. Якщо ми не систематизуємо все це, не покажемо туристові, хто та як опікується його безпекою, комфортом і дозвіллям, то до нас просто не будуть їздити, – підкреслює Леонід Олексійович. – Інфраструктура не з’являється миттєво. Ми працюємо над цим.
Мультимедійна презентація, іміджеві ролики на тематичних семінарах, яскраві буклети, грубезні книжки про історію та культуру краю – все це, звичайно, добре. Але туризм не обмежується гарними фотографіями та історичними довідками.
Тернопільщина легендарна?
Легенди, міфи, історії. Тут ними дише все. Кожен замок, водоспад або печера неодмінно пов’язані з яким-небудь старожитнім закрученим сюжетом.
Візьмімо, наприклад, Марійський духовний центр. Усе почалося з ікони Божої Матері Зарваницької. Ім’я ікони пов’язане з назвою села Зарваниця (Теребовлянський район), у якому вона з’явилася поруч із чудодійним джерелом. А село називається так, бо з трьох боків, мов підковою, оточене горами з густими лісами. Тут, кажуть, сам Господь «зарвав» собі цей шматок землі і зробив його практично неприступним для ворогів. При декількох пожежах у різні роки практично вщент згоряла церква. Але жодного разу вогонь не зачепив ікону. Один із місцевих жителів сховав її в себе на горищі, де вона і зберігалася кілька десятиліть. Потім побудували величну церкву Пресвятої Трійці, куди й помістили ікону.
Щороку тисячі прочан і туристів приїздять до церкви і духовного центру, розташованого неподалік, щоб помолиться і побачити землю, яку береже сам Всевишній. Гаразд що для них тут створено всі умови. На території духовного центру побудовано шість церков, чимало каплиць, комфортабельний готель і трапезну. Є навіть місцевий чарівник – чернець, що колись жив тут. Але про нього дещо згодом.
Церква в селі Коропець (Монастириський район) відома не стільки як релігійний об’єкт, скільки своєю близькістю до скелі, що стала знаменитою в цілій області після того як величезна брила відвалилася від масиву і покотилася до церкви. У результаті вона зруйнувала частину будинку точнісінько до того місця, де в невеликому алькові була статуя покровителя церкви. На місці частини, що відвалилася, стверджують місцеві жителі, проступив на камені лик Христа.
Якщо ви пам’ятаєте, року десь так 1999-го з’явилася інформація про те, що в селі Архиз (Карачаєво-Черкесія) на скелі проступив лик Ісуса. Його чітко видно на білому камені. І він дуже нагадує лик із Туринської плащаниці. Про нерукотворність цього явища досі точаться суперечки. Однак відтоді поселення стало досить значним туристичним об’єктом із розвинутою рекреаційною структурою.
Про достовірність випадку в Коропці ніхто й не сперечається. Жителі вірять, що поруч святе місце. Брилу роздрібнили і склали поруч із церквою. Кілька років туристи розбирали її на сувеніри. Ми не стали винятком.
До Язловецького замку (Бучацький район) ми потрапили досить пізно, о дев’ятій годині вечора. Від самого замку залишилися тільки руїни – частина чотириярусної вежі та кілька стін. Зате каземати збереглися дуже навіть непогано. Туди ми й рушили з нашим гідом. Стіни товщиною кілька метрів, непроглядна темрява, що лише трішки відступає під дією наших слабких телефонних ліхтариків, шум вітру, що на вулиці здавався нечутним, потривожений нами кажан...
Ось і настав час розповісти легенду, пов’язану з замком. За одним із переказів, засновники задумали перетворити його на неприступний бастіон. Рушили до місцевого чаклуна, який запевнив, що стіни не візьме жоден ворог, якщо зміцнюючи їх, будуть використовувати кров дітей... Відтоді в нічні години можна почути між мурів замку, особливо в казематах, плач дитини...
Моторошно? А втім щороку кількість туристів, що бажають відвідати колись дуже важливу оборонну споруду східної частини Речі Посполитої, не меншає.
До речі, замок кілька разів безуспішно штурмували. Тільки 1684 року турки захопили твердиню. Та й те взяли виморивши, а не внаслідок боїв.
Туристи, що приїздять подивитися на замок, зазвичай зупиняються на нічліг у монастирі Сестер непорочного зачаття. Гаразд що він розташований просто під стінами колись величної споруди. Тут теж проводять екскурсії, і, звичайно, є свої легенди. Одна з них мовить, що якщо записати своє найзаповітніше бажання у спеціальній книзі, то покровителька монастиря блаженна Марцеліна Даровська виконає їх.
Одне бажання на всіх
Як ви гадаєте, чого бажали люди, що приїжджали сюди з різних куточків країни чи навіть із-за кордону? Якщо газетний папір зможе передати чіткість знімка, то ви зможете прочитати останні записи в цій книзі (див. на 1-й стор.).
За останні місяці переважно такими побажаннями заповнювалися сторінки цієї книги.
І ще, пам’ятаєте ченця з Марійського духовного центру? Охочих загадати свої побажання було так багато, що по його смерті довелося замовити статую з його ликом. Її помістили в невелику капличку, і тепер прочани викладають свої заповітні мрії в записочках, уповаючи на молитви святого. Під час екскурсії по центру до нашої групи долучилися кілька родин, які саме в цей час поверталися з подорожі по святих місцях. На запитання, що вони просять у Всевишнього, дві подруги, Галина та Марія, майже одночасно відповіли: «Щоб скінчилася війна!»
– Більше жодних бажань немає. Ми спроможні виростити і підняти своїх дітей на ноги. Але не можемо вберегти від війни і тих жахів, що за нею приходять. Тому просимо тільки миру.
Від танка до замку ворогам не пройти!
У місті Збараж головна визначна пам’ятка після пам’ятника полеглим – величезного танка – нещодавно відреставрований замок XVІІ століття. Дорогою до споруди ми розговорилися з місцевими жителями.
– Звичайно, раді, що замок нарешті відремонтували. Тепер тут багато туристів. Це добре для бюджету міста. Але ми ходимо туди нечасто. Немає бажання любуватися красотами, коли в країні таке діється. В жодному разі не допустимо, щоб і у Збаражі розгулювали сепаратисти. Упевнені, що ворог не встигне пройти від танка до замку. Його знайдуть і знешкодять. На варті міста стоять усі городяни.
Мимоволі віриш цим людям, хоча у них у вікнах або на балконах не майорять українські прапори. Там тільки квіти. Багато квітів.
Україна у них немов тече по венах. Вони не говорять на кожному кроці, що вірять у єдину Україну. Вони просто живуть так, що будь-хто, приїжджаючи сюди, розуміє це без слів.
Бессарабські мотиви на тернопільських вибоях
Від одного населеного пункту до іншого нас зазвичай відокремлювали кілька десятків кілометрів. А витрачати часу на дорогу доводилося так, ніби їх удвічі більше.
– Якби я була туристкою, навряд чи зважилася б їздити по таких вибоях, – не витримала моя колега, коли нас укотре добряче трусонуло на вибоїні.
Ми не були туристами. Тому просто порівняли ці дорожні полотна з тими, по яких їздимо в рідних регіонах. Наприклад, якби не специфічне розташування будинків у невеликих населених пунктах, я за самим тільки дорожнім покриттям не знайшла б різниці у межисіллі Тернопільської області та нашої Бессарабії.
– Сподіваємося, що у недалекому майбутньому цю проблему розв’яжуть, – говорить представниця управління у справах туризму і курортів Олена Байда. – Губернатор уже висунув це питання як чільне, заявивши, що влада і туризм не можуть більше існувати окремо. Потрібно поєднувати зусилля. Тоді і дороги будуть добрі, і туристів прибуде.
Спуск Дністром на катамаранах став одним із найяскравіших спогадів у цій поїздці. Три години по спокійній річковій гладі в оточенні лісистих гір промайнули непомітно. Місцеві жителі, що саме вовтузилися на березі, зазивали до себе на пиріжки з молоком. Молодий пастушок, що доглядав стадо корів, навіть обіцяв подарувати одну з них. Мабуть, не свою.
Строгий інструктор не дозволив швартуватися. Для нього пиріжки з молоком і подарунки, слід гадати, не були достатнім аргументом для зупинки.
А от хто підкреслено нас ігнорував, то це кілька груп старовірів. Жінки прали на березі, розвішували речі на візках, а чоловіки доглядали коней. Коли ми наближалися, мов за командою вони поверталися до нас спиною: і чоловіки, і жінки. Стояли так, доки ми не ховалися за поворотом. Інструктор пояснив, що віра забороняє їм дивитися на напівголих людей. А оскільки вся наша десятка була в купальниках і плавках, то їхня поведінка стала цілком зрозумілою.
Відвідати будинок, у якому живуть старовіри, не вдалося.
– Вони не пускають до себе чужих, хоча давно живуть у сусідстві зі звичайними селянами. Не користуються такими дарунками цивілізації, як газ, електроенергія, каналізація. Чоловіки зазвичай заробляють на будівництвах. Жінки господарюють і народжують дітей. В одній родині може бути до шістнадцяти діток.
Так, дивний край, збережений у легендах, подробицях, які важко забути. По історико-меморіальному музеї політичних в’язнів нас супроводжував, як він себе назвав, один із його експонатів. Ігор Олещук – колишній політв’язень, реабілітований – може з заплющеними очима переміщатися по території музею. Тут, у камерах і слідчих ізоляторах колишнього КДБ він провів найтяжкі роки свого життя.
Навіть місцевий пивзавод славиться давньою історією. Туди теж їздять туристи, дегустують пиво і п’ятирічний віскі.
Вишиванкове прощання
Завершився триденний візит на Тернопільщину теж милою історією. Можливо, вона не становить цінності для туристів, але, поза сумнівом, грає на позитивний імідж області. Попрощатися з нами суботнього дня приїхав губернатор Олег Сиротюк із дружиною та красунею дочкою. Вся родина була одягнена у вишиванки. На запитання журналістів, хто вишивав для родини голови обласної держадміністрації, дружина Олега Мирославовича Наталя скромно відповіла:
– Щороку до дня народження чоловіка дарую йому сорочку, яку вишиваю власноруч. Сукню дочки теж сама прикрашала. А до своєї, як звичайно, руки не доходять, тому вишивка на ній не ручна, а машинна.
Регіони різні – дороги однакові
Звичайно, повертаючись із відряджень, переймаюся питанням: а якби до нас приїхали, чим би ми дивували? У нас обмаль печер для екскурсій, майже немає водоспадів, замків менше...
Звичайно ж, у нас є Одеса – єдина і неповторна. Море, що й не потребує жодних епітетів. Замість пивзаводу здивуємо «Шустовом» або «Шабо». Акерманська фортеця, замок Курисів, театри та музеї Одеси, катакомби, Вилкове, Дністер за Маяками і багато чого іншого. Є чим здивувати. У нас багато різного з іншими регіонами України. Але є і спільні проблеми – дороги, недостатнє фінансування туроб’єктів. Якщо до Білгорода-Дністровського та Шабо ще можна доїхати без пригод, то далі дорожнє покриття більше нагадує зовсім не полотно, а суцільне дрантя.
Нумо вчитися
Нам із дитинства повторювали, що треба вчитися на чужих прикладах. От один із них і показали. Гідний приклад, як треба організувати туризм, зі значним «але» у вигляді поганих доріг.
До речі, далекоглядність інвестицій у туризм давно побачили у високорозвинених країнах. По-перше, подорожі вже давно стали модним явищем, що з часом тільки набирає популярності. В умовах нинішньої ситуації в Україні важливо розуміти, що туризм може стати важливою складовою бюджету будь-якої області. Особливо такої благодатної в цьому плані, як Одеська.
По-друге, фахівці з туризму давно заявили про те, що головна його мета – виховання інтелектуальної, активної людини, яка настільки проникнута цією атмосферою, що ніколи не стане смітити, розпивати алкоголь, курити і займатися іншим неподобством на території, на якій відпочиває або досліджує. А це буває важливіше, ніж кількість коштів, що надходять до бюджету внаслідок розвитку бізнесу.
