1994 рік можна сміливо вважати роком відродження виставкової справи в нашому місті. Тоді вперше в Україні на Одеському морському вокзалі відкрилася Міжнародна морська виставка-симпозіум з судноплавства, розвитку портів і торгівлі «Одеса-200», у якій взяло участь понад дві тисячі керівників та фахівців з 23 країн світу. Крім офіційних учасників, понад три тисячі відвідувачів змогли ознайомитися з новітніми досягненнями в галузі суднобудування, реконструкції портів та морських перевезень.
Ще кілька цифр, які свідчать про важливість заходу: до Одеси приїхали представники понад 300 організацій, пов’язаних з виробництвом суден, різного устаткування, засобів зв’язку, техніки; понад 30 науково-дослідних та проектних інститутів; 15 портів тощо.
Одним з ініціаторів виставки-симпозіуму був директор інноваційного центру «Морські технології», головний редактор журналу «Судноплавство» Віктор Григорович Денисов. Його ідею підтримали Родерик Кей з англійської фірми «Долфін Екзебішн» і тодішній начальник Одеського морського торговельного порту Микола Пантелеймонович Павлюк.
Події, що відбулися двадцять років тому, багато в чому визначили подальший професійний шлях Віктора Григоровича. Після повернення до рідної морської академії, де він нині трудиться доцентом на кафедрі суднових допоміжних установок, вчений впритул зайнявся вивченням і просуванням виставкової справи в Одесі: створив курс лекцій «Основи виставкової діяльності», написав у співавторстві з петербурзьким колегою Ю. Нікітіним книжку «Історія одеських виставок».
– Адже я історією Одеси цікавився давно, – розповідає Віктор Григорович. – Вважав, що знаю її досить добре. Але коли почав збирати матеріали для книжки, зрозумів, що наштовхнувся на справжню білу пляму, «копати» нам у цьому напрямі й «копати».
Після успіху першої в Одесі масштабної експозиції 1837 року, коли генерал-губернатор Новоросійського краю ясновельможний князь М.С. Воронцов підготував своєрідну «виставку досягнень народного господарства», виставкова справа в місті стала розвиватися стрімкими темпами. Асортимент експонатів виявився надзвичайно широким: сільськогосподарські та промислові вироби, домашня худоба, садівництво, виноробство, тютюнове виробництво, образотворче мистецтво, знахідки наукових товариств. Усього за час до 1915 року в Одесі було проведено 35 великих виставок, серед яких, безумовно, виділяється фабрично-заводська, промислово-художня та сільськогосподарська виставка 1910 року.
У книжці В. Денисова і Ю. Нікітіна наводиться витяг з каталогу: «До кінця квітня ми мали на виставці близько 800 експонентів у фабрично-заводському відділі, понад 200 – у сільськогосподарському, близько 60 – у шкільному відділі, близько 50 – у павільйоні одеських ремісників, близько 100 – у художньому відділі, близько 100 – у відділі авіації, близько 30 – у морському відділі та стільки ж – у відділі фізичного розвитку і спорту. … Із закордону є 73 експоненти, з яких Німеччина дала 24, Австрія – 16, Франція – 9, Англія – 3, з інших держав – по 1-2 експоненти». Це офіційні цифри на кінець квітня, а до завершення оглядів кількість експонентів наблизилася до 1500.
Виставка розташовувалася в Олександрівському парку (нинішній парк Шевченка) і на Михайлівській площі. Виставковий комітет побудував 30 так званих казенних павільйонів загальною площею приблизно 13 тисяч квадратних метрів. Вартість побудованих будинків склала близько 200 тисяч рублів, а загальний кошторис витрат з обладнання експозиції перевищував півмільйона – величезна сума на той час! Там же вперше в країні було пущено електричний трамвай, політ на літаку зробив легендарний С. Уточкін. Найпередовіші новинки Європи прийшли тоді до Одеси багато в чому саме завдяки виставці.
– Ми у своїй першій книжці зуміли охопити лише дореволюційний період, – далі розповідає В. Денисов. – Сьогодні працюємо над продовженням. Адже вже через два роки після закінчення громадянської війни в Одесі відновилася виставкова діяльність. А технічно-промислова виставка 1932 року набула всесоюзного резонансу. На окрему увагу заслуговує період окупації 1941-1944 років. Але справжнє піднесення починається у 50-ті роки, коли в парку «Перемога» (нинішній Дюківський) було побудовано комплекс, що став на багато років центром виставкової діяльності. І, знаєте, я, знайомлячись із документами, вивчаючи підшивки газет, вислуховуючи спогади безпосередніх учасників, дивуюся справді величезному, потужному потенціалу – промисловому та науковому, – що був тоді в Одесі. Адже продукція одеських підприємств – ВО імені Січневого повстання, заводу прецизійних верстатів, «Кінапу» та інших – здобувала золоті медалі і почесні дипломи на всесвітніх виставках, таких, як у Брюсселі, наприклад. Тому в майбутній книжці ми плануємо спеціальний відділ, присвячений нагородам одеситів на міжнародних оглядах.
Сьогодні про колишній ажіотаж у Дюківському парку нагадують лише руїни павільйонів. А ще півстоліття тому тут було не проштовхнутися: «Антарктика», селекційний інститут, тваринницькі господарства, промислові підприємства справедливо пишалися своїми досягненнями. Як відновити втрачене? Автори майбутнього видання намагаються якщо не відповісти на це непросте запитання, то принаймні дати імпульс до його розв’язання.
Робота над книжкою у розпалі. Опитуються колишні керівники підприємств та організацій, вивчається преса того часу, функціонує сайт www.expo-history.od.ua, де розміщуються відповідні матеріали, активно використовується спілкування в соціальних мережах «Фейсбук» і «Вконтакті». Щомісяця до процесу втягується усе більше й більше людей, вони пропонують збережені документи, фотографії, медалі, жетони, ідеї. Трапляються унікальні знахідки: в однієї з кореспонденток зберігся службовий квиток прадіда на виставку 1910 року. Загалом, можна сказати, що книжка створюється за особистої участі одеситів.
– Наш соціальний проект «Одеські виставки – сторінки історії», який активно підтримали народний депутат України Сергій Рафаїлович Гриневецький і директор Одеської національної наукової бібліотеки імені Горького Ольга Федорівна Ботушанська, за що їм – величезна вдячність, припускає не лише вихід книжки, – уточнює
В. Денисов. – Хочемо організувати круглий стіл, присвячений ролі виставок у долі міста. На жаль, зараз міська та обласна влада не звертають належної уваги на такий рід діяльності, але ж це – політичний важіль залучення закордонних інвесторів. Ефект дають не містечкові експозиції, а масштабні заходи, які можна провадити лише за підтримки держави, про що свідчить як закордонний досвід, так і вітчизняний. Своєю роботою ми сподіваємося звернути увагу на поки що недостатньо використовуваний ресурс. На мій погляд, організація великої виставки в Одесі дасть новий поштовх до розвитку нашого чудового міста. А всіх небайдужих одеситів закликаю взяти посильну участь у нашому проекті.
Леонід Сущенко, журналіст, м. Одеса
