Нещодавній візит Президента Росії В. Путіна до Туреччини лише на деякий час привернув до себе увагу вітчизняних журналістів і політологів. А даремно. Бо Анкара, уважно спостерігаючи за трагічними подіями в нашій державі, намагається зміцнювати свої позиції як впливового регіонального гравця. Із прицілом на лідерство у Чорноморському регіоні.

Велика регіональна держава 

Надзвичайно вигідне географічне розташування, потужний економічний потенціал і великі людські ресурси Турецької Республіки дозволяють їй відігравати унікальну роль сполучної ланки між Сходом і Заходом. Протягом останніх років Туреччина істотно зміцнила свою роль на міжнародній арені, ставши членом «Великої двадцятки». Її територія у 22 рази менша за російську, а ВВП (1,167 трлн дол.) приблизно лише удвічі менший за ВВП РФ (2,553 трлн дол.). При цьому населення країни – 81,6 млн осіб. При збереженні нинішніх темпів економічного розвитку (3.8% у 2013 р.) Туреччина здатна перетворитися на велику регіональну державу. Країна посідає шосте місце у Європі за виробництвом автомобілів і четверте місце у світі за будівництвом морських суден. 

Турецькі збройні сили є другими в НАТО після США за чисельністю (близько 500 тис. військовослужбовців) і за своєю військовою могутністю. Згідно з урядовими планами, до 2020 року національний ВПК на 90% забезпечуватиме потреби армії.

Нинішнє турецьке керівництво вважає, що країна має ефективно використовувати свої геополітичні переваги, свій історичний досвід і перетворитися на один із центрів сил у світі. Останніми роками неоосманізм поступово стає ідеологічним підґрунтям внутрішньої та зовнішньої політики Анкари. Згідно з цією концепцією, зовнішня політика має базуватися на кількох принципових положеннях: проводити активну дипломатичну і економічну діяльність із метою перетворення Туреччини на провідну регіональну державу; посилити свій вплив на мусульманські країни, виконуючи роль «модернізатора» Близького Сходу; перебрати на себе роль посередника в регіональних конфліктах; стати посередником між Сходом і Заходом.

Ідеологія неоосманізму доповнюється неопантюркізмом, головною метою якого є залучення тюркомовних народів від Китаю до Адріатичного моря в одне міжнародне співтовариство. Неоосманізм і пантюркізм по суті є взаємодоповнюючими паралельними шляхами, кінцевою метою яких стане турецьке євразійство, спрямоване на примирення колишніх імперій – Туреччини і Росії – в їхній спільній боротьбі проти Заходу. Турецький проект євразійського співтовариства розглядається в якості спроби формування альтернативної Євросоюзу структури у разі провалу євроінтеграційного курсу Туреччини. 

Анкара між Вашингтоном і Москвою 

Незважаючи на членство Туреччини в НАТО і відносини стратегічного партнерства зі США, Анкара дедалі більше співпрацює з Москвою і все більше дистанціюється від Вашингтона. Вступ у 2004 році Румунії та Болгарії до НАТО і створення у 2006 році американських військових баз на території цих країн із великим занепокоєнням були сприйняті не лише Москвою, а й Туреччиною, яка внаслідок зазначених подій перестала бути єдиним членом НАТО в Чорноморському регіоні. Як і Росія, Туреччина виступає проти посилення військово-політичної присутності США в Чорноморському регіоні. 

Характер відносин Росії з Туреччиною визначається взаємозалежністю. Дві третини газу і третину нафти Туреччина імпортує з Росії. У 2013 році товарообіг між двома країнами сягнув 33 млрд дол. (Для порівняння: між Україною і Туреччиною – близько 6 млрд дол.). Турецькі будівельні компанії отримують великі замовлення в Росії, зокрема, вони будували Олімпійський комплекс у Сочі. Росія будує в Туреччині першу АЕС «Аккую», і не виключено, що газопровід «Південний потік» може бути перенаправлений з Болгарії на Туреччину. Російські туристи – велика стаття доходів для турецької економіки. Близько 4,3 млн їх щорічно відвідують курорти свого чорноморського сусіда. 

Реакція на анексію Криму 

Нинішнє керівництво Туреччини досить насторожено поставилося до революційних подій в Україні, надаючи перевагу стабільності й еволюційному шляху розвитку. Після окупації Криму міністр закордонних справ Туреччини Ахмет Давутоглу прибув до Києва, де заявив про підтримку Туреччиною територіальної цілісності та суверенітету України і висловив стурбованість порушенням прав кримсько-татарського народу з боку само­званої та нелегітимної адміністрації Криму. Офіційна Анкара засудила заборону на в’їзд до Криму лідерам кримсько-татарського народу М. Джемілєву і Р. Чубарову, однак не зробила жодних кроків, щоб спробувати врегулювати цю проблему з Москвою. 

20 жовтня посол Туреччини в Україні Йонет Джан Тезель заявив, що «Туреччина діятиме в рамках міжнародних законів і не підтримає жодних дій, що порушують територіальну цілісність України». При цьому він підкреслив, що позиція його держави однозначна: Крим є українською територією. Коментуючи повідомлення про те, що літаки турецьких авіаліній перетинають повітряний простір Криму, а морські судна Туреччини заходять у територіальні води і порти півострова, посол запевнив, що цього не відбувається. 

Водночас Анкара не поспішає приєднуватися до санкцій ЄС проти Росії. Виступаючи в середині жовтня в Європарламенті, міністр у справах ЄС Волкан Бокзир заявив, що «Туреччина має добрі відносини з Росією, які приносять економічну вигоду, тому немає жодної необхідності приєднуватися до санкцій». Турецький міністр заявив про необхідність співпраці з Росією з урахуванням її впливу і ролі в Раді Безпеки ООН. 

Газовий альянс

Візит В. Путіна до Анкари 1 грудня розпочався з тригодинної зустрічі тет-а-тет з Р. Ердоганом, під час якої основну увагу було приділено міжнародній ситуації в Чорноморсько-Каспійському регіоні, на Близькому Сході та в Україні. За підсумками російсько-турецьких переговорів у рамках Ради співробітництва вищого рівня було підписано вісім спільних документів, половину з яких склали меморандуми про взаєморозуміння. Вони стосувалися зокрема співробітництва у торговельно-економічній сфері, в галузі енергоефективності, енергозбереження та відновлюваних джерел енергії, у підготовці кадрів для атомної та суміжних галузей, про взаємодію у сфері праці, соціального забезпечення та зайнятості. Сторони висловили намір довести обсяг товарообороту у 2020 році до 100 млрд дол. У сфері енергетики було вирішено збільшити потужність підводного газопроводу «Блакитний потік» з 16 млрд до 19 млрд куб. м на рік і зменшити ціни на газ на 6% з 1 січня 2015 р. і на 15% у 2016 році. 

Наприкінці прес-конференції Президент Туреччини Р. Ердоган заявив: «Що стосується української кризи, то, звичайно ж, ми заявляємо про те, що вона має бути вирішена обов’язково в рамках міжнародного права і з дотриманням всіх домовленостей Мінської угоди. І ми маємо єдину думку»...