Кожна нова книжка, чи то поезії, чи то прози, викликає зацікавлення вже самою своєю появою. І якщо в ній викладені глибокі роздуми автора про сенс нашого буття, його ставлення до загальнолюдських і особистісних цінностей, причетність до всього заповітного, що оточує нас у цьому підмісячному світі, то читач не відкладе її після знайомства з першими ж сторінками. Саме до таких книжок належить збірка віршів Миколи Кельбедіна «Метель воспоминаний», що побачила світ у видавництві «Фотосинтетика». Це вже третя книжка поезії у творчому доробку самобутнього автора. Раніше були опубліковані збірки «Я рос под сенью тополей» і «В ладонях любви», які одержали схвальні відгуки читачів і преси та удостоєні лауреатства на XV загальнонаціональному конкурсі «Українська мова – мова єднання».
Прочитавши «Метель воспоминаний», я знову згадав віддавна завчені, як молитва, слова великого Вільяма Шекспіра: «Найкраще – прямо й просто сказане слово». Микола Кельбедін не ганяється за вигадливими словами, які підживлюють «чисту» надуману образність», не естетизує дріб’язкове, не обрушується на читача заумністю, що претендує на оригінальність. У його віршах хлюпають хвилі того натхнення, яке завжди називається природно-поетичним.
У рядках Миколи Кельбедіна б’ється пульс природньої естетики, світанків і надвечір’їв, неозорих морських просторів, духмяних квітів і садів, гомінких струмків і задумливих озер, безкраїх степів і обрамлених передгір’ями луків… І цілком закономірно, що під биття цього пульсу разом з автором
Хочется, как в детстве,
на восходе
Пройтись травой росистой
босиком.
И славить день чудесный
на подходе…
Да кто же с этим чувством
не знаком?!
Почуття, що оспівуються поетом, проникливі та щирі, його заповітні переживання сприймаєш, як власні, і шкодуєш, згадуючи своє осіннє, зібране, але не пооране поле, про те, що
Там полынь осыпает
безжалостно
горечь пошлого в жизни моей.
М. Кельбедін поет ліричний, із проникливою спостережливістю, що породжує образи, які запам’ятовуються до глибинного сприйняття. У нього настання зими породжує таку асоціацію:
Стоит скирда, ветром раздета,
Со снежной шапкой набекрень.
А пробудження весни пов’язано з таким життєдайним початком, коли
И на стволах сочится сок,
Как на щеках у милой слезы.
Поет по-своєму, проникливо оспівує дружбу, любов, природу, високу ціну життя, дарованого нам Богом. Сам із плеяди людей мужніх (35 років віддав армійській службі, зокрема в «гарячих точках»), він, який рятував життя та повертав здоров’я тисячам воїнів, залишався завжди невгамовним романтиком і тонким ліриком, вважав і вважає, що найбільше щастя для кожної людини не матеріальні блага та пересиченість багатством, а можливість жити і насолоджуватися життям під світлом правди й добра.
У віршах, представлених на суд читачеві поетом, тріумфують віра в любов і сама любов. Він спонукує нас замислитися про час і про себе, про те, що є загальнолюдські цінності, які повинні поєднувати нас у протистоянні злу.
Зрозуміло, у книжці не всі вірші рівнозначні, але це повинно стати для автора приводом для продовження копіткої праці над словом, пошуку глибини думки, чіткої окресленості авторської позиції і утвердження своєрідності власного літературного стилю.
Хочеться побажати «Метели воспоминаний» щасливого плавання в книжковому морі та натхнення авторові, який відвертий перед читачами:
Служа Отечеству,
мы не искали славы,
Довольные военною судьбой.
И я порой не просто для забавы
Писал о службе войсковой.
Воістину правий поет, стверджуючи, що
…Паденье звезд –
не признак бури,
А лишь естественный закон…
Хай поетові заметілі спогадів навіють натхнення, яскраву палітру образних знахідок для нової книжки, враховуючи його одкровення з вірша «Мчится время»:
Мною много не сделано дел,
Еще главную в жизни страницу
Я пока написать не успел.
