14 липня у Відні відбулося підписання історичної угоди між Ісламською Республікою Іран і шістьма провідними країнами світу – Великою Британією, Німеччиною, Францією, Китаєм, Росією та США. В обмін на зобов’язання не створювати ядерну зброю Іран отримав шанс на послаблення і подальше поетапне зняття міжнародних санкцій у сфері торгівлі, технологій, озброєнь, фінансів та енергетики. Рада Безпеки ООН одностайно схвалила резолюцію на підтримку угоди з Іраном, яка через 90 днів набуде чинності. За цей час інспектори МАГАТЕ мають пересвідчитися, що Іран виконує всі умови. Передбачається, що в разі відсутності зауважень з їхнього боку ІРІ отримає близько 100 мільярдів доларів, які були заморожені через санкції. Водночас резолюція РБ ООН також передбачає відновлення санкцій на той випадок, якщо Іран не виконуватиме взяті на себе зобов’язання.
Згідно з угодою, Тегеран гарантує, що за жодних умов не прагнутиме до володіння, розробки або отримання доступу до будь-якого виду ядерної зброї. Збройне ембарго, на скасуванні якого наполягала Росія, триватиме п’ять років. Двічі на рік учасники переговорів мають зустрічатися для обговорення перебігу виконання домовленостей.
Боротьба за вуглеводні
У політичному вимірі найважливішою залишається можливість розрядки між США та ІРІ, а також послаблення конфронтації між Тегераном і Тель-Авівом. Підписана у Відні угода демонструє готовність Ірану до конструктивного діалогу з Вашингтоном. Документ має бути схвалений обома палатами Конгресу США. Із закликом до американських конгресменів торпедувати угоду виступив прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньяху. Проте президент США застеріг Конгрес від такого голосування, пообіцявши ветувати закон проти угоди з Тегераном у разі його ухвалення.
Агресивна політика Кремля стосовно України у 2014-2015 рр., а також намагання Москви використовувати свої нафтогазові ресурси в якості «енергетичної зброї» спонукало Євросоюз прискорити реалізацію низки заходів із метою зменшення залежності країн Європи від російських газу та нафти. В цьому контексті Іран являє собою одне з небагатьох потужних альтернативних джерел енергоносіїв у світі. Як відомо, країна посідає четверте місце у світі (після Саудівської Аравії, Венесуели і Канади) за розміром доведених запасів нафти (157,3 млрд барелів) і друге місце (після Росії) за доведеними запасами природного газу (33,8 трлн кубометрів). До посилення санкцій у 2011 р. Іран був п’ятим у світі за видобутком нафти (4,2 млн барелів на добу) і в 2013 році – шостим за обсягом видобутку газу (166,6 млрд кубометрів на рік).
На нашу думку, саме прагнення отримати доступ до величезних запасів іранських енергоносіїв змусило США і ЄС активізувати переговорний процес із Тегераном з метою пошуку компромісу щодо ядерної програми Ірану і зняття санкцій із нього. При цьому слід мати на увазі, що Євросоюз, при всій складності своїх відносин із Москвою, не має на меті замінити російську енергетичну монополію на іранську. Головним його завданням є диверсифікація джерел і маршрутів транспортування енергоресурсів. Отже, саме ЄС регулюватиме конкуренцію між Тегераном і Москвою на європейському енергоринку.
Ще задовго до зняття санкцій світові енергетичні компанії – французька «Total», італійська «Eni», норвезька «Statoil», британсько-голландська «Royal Dutch Shell» і російська «Лукойл» – проводили консультації з іранським керівництвом про відновлення діяльності у країні. За підрахунками експертів, при обсязі іноземних інвестицій не менше 50 млрд доларів уже до 2020 року виробництво нафти в Ірані складе 4,4-5 млн барелів на добу, що може помітно вплинути на світовий ринок нафти, зокрема на ціни. Готуючись до скасування санкцій, Тегеран розглядав також варіанти експорту свого природного газу до Європи. Одночасно з нарощуванням видобутку блакитного палива іранці планують розпочати будівництво магістральних міжнародних газопроводів. За оцінкою уряду, енергетичному секторові країни необхідні інвестиції обсягом 300 мільярдів доларів протягом 8 років.
Імплементація угоди з ІРІ залежатиме від ситуації у світі, зокрема на Близькому та Середньому Сході, а також від розстановки політичних сил – ліберальних і консервативних – у самому Ірані, від характеру зовнішньої та внутрішньої політики Тегерана. До того ж, є дві впливові країни, які вкрай невдоволені поточною ситуацією. Це Ізраїль і Саудівська Аравія, які при великому бажанні можуть спровокувати ескалацію конфлікту і заблокувати зняття санкцій з ІРІ. Тому поки що не варто впадати в ейфорію від підписаної у Відні і схваленої Радою безпеки ООН угоди з Іраном.
Очевидно, у постсанкційний період ми будемо свідками боротьби між Заходом, Китаєм і Росією за вплив на Тегеран. Хоча, на нашу думку, політика цієї держави не буде ані проросійською, ані проамериканською, ані прокитайською. Натомість ІРІ балансуватиме між світовими потугами, прагматично обстоюючи свої національні інтереси. Іран надто потужна держава, щоб бути чиїмсь сателітом.
Російський інтерес
В експертних колах очікується, що після зняття санкцій з ІРІ величезна кількість іранської нафти піде на експорт, що може істотно вплинути на зниження світових цін на нафту. За деякими прогнозами, ціна на чорне золото з нинішніх 50-55 доларів за барель може впасти до 40 і навіть до 20 дол. за барель, що завдасть значно більшого збитку економіці Росії, ніж усі санкції Заходу разом узяті. Можливі втрати РФ від падіння цін на нафту можуть скласти кілька десятків мільярдів доларів.
При тому що головною метою показної активності Кремля при підписанні угоди у Відні була спроба пом’якшити міжнародні санкції проти РФ, Москва намагається позиціонувати себе як сторону, що відіграла в цьому процесі «ключову роль». На підтримку цієї тези російськими ЗМІ цитуються слова президента США Б. Обами, який у телефонній розмові подякував В. Путіну «за важливу роль Росії в досягненні угоди щодо ядерної програми Ірану». Але це зовсім не означає, що відтепер Вашингтон буде поблажливо ставитися до Москви і до її агресії проти України. Виступаючи на прес-конференції у Києві 17 липня, заступник держсекретаря США Вікторія Нуланд заявила, що Сполучені Штати й надалі вимагатимуть від РФ діяти відповідно до взятих на себе зобов’язань згідно з Мінськими угодами.
Співпраця України та Ірану
Зняття санкцій із Тегерана відкриває нові перспективи українсько-іранської співпраці взагалі і в енергетичній сфері зокрема.
А спроби в цій царині робилися вже давно. Ще 7 січня 1992 р. був підписаний протокол, згідно з яким Іран висловлював свою готовність поставляти в Україну (порт Одеса) 5 млн тонн нафти танкерами і довести обсяг постачань до 12 млн тонн у 1994 р.
Певний час кілька проектів транспортування газу до Європи за маршрутом ІРІ – Кавказ – Україна – Європа обговорювалися українською та іранською сторонами. У 2000 р. київський науково-дослідний інститут «Трансгаз» розробив техніко-економічне обґрунтування проекту газопроводу Іран – Вірменія – Грузія (порт Супса) – дно Чорного моря – Україна (порт Феодосія) – Європа. Обсяг постачань мав становити близько 40 млрд кубометрів газу на рік, із них 10 млрд кубометрів – для України з подальшим збільшенням до 15 млрд кубометрів.
З 2009 р. між Іраном та Вірменією діє газопровід Тебриз – Мегрі довжиною 140 км і продуктивністю 1,1 млрд кубометрів на рік. До 2019 року планується довести потужність газопроводу до 2,3 млрд кубометрів газу на рік. Київ був готовий взяти участь у будівництві газопроводу і його продовженні до України і далі до Європи, проте російський «Газпром» заблокував ці плани.
В умовах відсутності будь-яких зрушень у будівництві газопроводу за маршрутом ІРІ – Україна – Європа у Києві також розглядалося питання щодо перспектив транспортування газу з Ірану до України на СПГ-танкерах (газовозах). Проте через посилення санкцій проти Тегерану у 2011 році і анексію Криму Росією цей проект відкладено до кращих часів.
Співпраця між Україною та Іраном в енергетиці відбувалася і на інших напрямах. Так, Сумське НВО ім. Фрунзе постачало до Ірану газоперекачувальне устаткування. Найбільший на пострадянському просторі Харцизький трубний завод поблизу Донецька до його окупації проросійськими бойовиками виготовляв для ІРІ прямошовні електрозварні труби великого діаметру. З 1996 року ДП «Зоря-Машпроект» у Миколаєві поставляє до Ірану двигуни для компресорних станцій, що використовуються в системі іранських газопроводів.
На нашу думку, використовуючи унікальні можливості України у якості країни-транзитера енергоресурсів з Близького Сходу до Європи, Київ має опрацювати комплекс заходів, спрямованих на практичне постачання в Україну вуглеводнів із альтернативних джерел, зокрема з Ірану та Іраку. Нинішня нестабільна ситуація в близькосхідному регіоні, а також в Україні, не мусить гальмувати роботу над проектами енерготранспортних коридорів із субрегіону Перської затоки до України.
