Історія на численних прикладах учить, що насильство породжує тільки насильство. Конфлікт на Близькому Сході розпалювався. І донедавна ані учасники протистояння в Сирійській Арабській Республіці, ані зовнішні сили не докладали достатніх зусиль для розв'язання конфлікту.
Наслідки авантюризму
Багато які оглядачі, включаючи автора цих рядків, вважають нинішні воєнні дії Росії в Сирії авантюрними. Заради справедливості слід зазначити, що США та їхні союзники діяли на Близькому Сході в такому ж ключі. Досить згадати окупацію Іраку 2003 року. Її результатом стали безперестанна громадянська війна і терористичні акти.
Свого часу, будучи молодим сенатором від штату Іллінойс, Барак Обама різко критикував адміністрацію Президента Джорджа Буша-молодшого за авантюризм її дій. Б. Обама послідовно виступав проти війни в Іраку ще до її початку. Але, на жаль, згодом він відійшов від своїх миротворчих переконань. У 2011 році США очолили воєнні дії НАТО проти Лівійської Джамахірії, які вкинули цю країну в стан хаосу на багато років.
З обов'язку служби авторові цих рядків випало протягом кількох років у 80-х рр. минулого століття працювати в Іраку при С. Хусейні, в Лівії при М. Каддафі, бувати в Сирії при Хафезі та Башарі Асадах. Цим лідерам, при всіх їхніх недоліках, удалося створити умови стабільності та безпеки. При цьому слід зазначити, що в усіх трьох країнах був установлений у різних модифікаціях державний лад, зазвичай іменований арабським соціалізмом. І сьогодні дуже боляче спостерігати вакханалію насильства, що виникла в цих країнах після спроб низки держав силою зброї нав'язати їм демократію західного зразка.
Новий формат конфлікту
У Сирії ми спостерігаємо стриманіші й обережніші дії США та їхніх союзників, ніж у Лівії. Виступаючи 7 червня ц.р. на прес-конференції за підсумками саміту G-7 у Німеччині, Б. Обама зізнався, що у нього немає стратегії боротьби проти ІДІЛ. Хоча саме Сполучені Штати очолили коаліцію у складі понад 60 країн для боротьби з цим терористичним угрупованням ще у вересні 2014 року. Ця заява глави Білого Дому викликала шквал обурення з боку багатьох американських політиків, що звинуватили його в непослідовності, нерішучості, слабкості та відсутності стратегічного мислення у здійсненні зовнішньої політики. Відповідаючи на ці критичні випади, Б. Обама неодноразово заявляв, що Америка не мусить бути «світовим жандармом» і не має права вирішувати, яким бути світові.
Саме на цій «слабкості» Б. Обами зіграв В. Путін, який звинуватив коаліцію на чолі зі США в бездіяльності та «потуранні ІДІЛ». У російських ЗМІ поширюються численні публікації, автори яких стверджують, що Вашингтон сам сприяв формуванню сирійської опозиції проти
Б. Асада, а також терористичного угруповання ІДІЛ, яке згодом вийшло з-під контролю Заходу. При цьому стверджується, що подібний прецедент у 80-х роках минулого століття мав місце в Афганістані.
Мотивуючи свою участь у боротьбі проти ІДІЛ, у Москві часто говорять про досить низьку ефективність бойових дій очолюваної Сполученими Штатами коаліції протягом цілого року. Однак при цьому чомусь замовчується, що військові підрозділи армії терористів, як правило, дислокуються поблизу населених пунктів і навіть усередині них, що в разі завдання масованих авіаударів може викликати численні жертви серед мирного населення. І справді, незважаючи на вибірковий характер точкових ударів американської авіації по об'єктах ІДІЛ, жертв серед мирного населення не вдалося уникнути…
Так чи інакше, В. Путін позиціонує себе рішучішим і принциповішим у боротьбі з тероризмом на Близькому Сході. І це він вирішив довести ділом, відправивши військовий контингент до Сирії. Як відомо, коаліція на чолі зі США підтримує так звану «помірну сірійську опозицію». Москва, діючи практично сама-одна, підтримує нинішню сірійську державу, вірніше те, що від неї залишилося, на чолі із Президентом Б. Асадом. Із цієї причини пропозиція, висловлена В. Путіним 28 вересня із трибуни Генасамблеї ООН, – про створення широкої коаліції проти ІДІЛ, що включала б і Росію, – не була сприйнята Президентом США Б. Обамою та іншими західними лідерами. При цьому у Вашингтоні та європейських столицях часто говорять про те, що Асад втратив свою легітимність. Однак, на наш погляд, це досить сумнівний у правовому стосунку вердикт, оскільки легітимність того чи іншого керівника визначає народ у плині вільного волевиявлення, а не глави інших країн. Я вважаю президента Б. Асада легітимним Президентом САР, але зовсім не тому, що в цьому мене переконав В. Путін. Працюючи в Посольстві України в Лівані, я почав відслідковувати діяльність Б. Асада ще з 2000 року, коли він став Президентом. Це справді сильний лідер свого народу, який досі користується істотною підтримкою. Якби це було не так, то його б уже давно скинули.
Пошук перспективи
Проведення бойових операцій повітряно-космічних сил РФ протягом шести тижнів, починаючи з 30 вересня, аж ніяк не змінило ситуацію на користь сирійських урядових військ. І тим більше не змінило ситуацію на Близькому Сході в інтересах Кремля. Скоріше навпаки. Бойові операції Росії викликали досить гостру критику з боку США, Великої Британії, Туреччини й арабських країн Перської затоки, не кажучи вже про погрози проведення терористичних акцій ІДІЛ на території нашого сусіда.
Продовження воєнних операцій у Сирії без належної взаємодії РФ і США може загострити й без того напружені відносини між цими двома державами. Кандидат у президенти США Ліндсі Грем взагалі запропонував збивати російські літаки, щоб захистити «помірну сірійську опозицію». До цього ж закликають і деякі інші кандидати в президенти США (Кріс Крісті та Марк Рубіо), а також сенатори й генерали Пентагону.
Схоже, що керівники двох країн нарешті усвідомили безперспективність силового розв'язання сірійського конфлікту. Тому і в Москві, і у Вашингтоні почали замислюватися про пошуки політичного врегулювання. Протягом жовтня провадилися посилені консультації між головами зовнішньополітичних відомств Дж. Керрі та С. Лавровим, у результаті яких у Відні 29-30 жовтня і 14 листопада відбулися два раунди багатосторонніх переговорів. У них взяли участь міністри закордонних справ 17 держав – США, Росії, Китаю, Великої Британії, Німеччини, Франції, Ірану, Саудівської Аравії, Туреччини, Іраку, Італії, Єгипту, Лівану, Катару, ОАЕ, Йорданії, Оману, а також представники ООН (Стефан де Містура), Євросоюзу (Федеріка Могеріні) та Ліги арабських держав (Набіль аль-Арабі).
Як говориться у спільному комюніке за результатами переговорів минулої суботи, протягом півроку в Сирії має бути сформований перехідний уряд, а протягом наступних 18 місяців – розроблена нова конституція. Потім уже відбудуться президентські й парламентські вибори. Досягнуто згоди про початок 1 січня 2016 переговорів між урядом Б. Асада і представниками опозиції з метою формування перехідного уряду, «що заслуговує довіри та представляє всі релігійні конфесії». Він і має представити проект нової конституції.
Перешкоди – об'єктивні та суб'єктивні
Однак на переговорах не вдалося подолати розбіжності стосовно майбутнього Президента САР. Західні країни у своїй більшості виступають за його відставку. Так, міністр закордонних справ Німеччини Франк-Вальтер Штайнмайер нещодавно заявив: «Тепер, коли в кожній сирійській родині оплакують жертв цієї війни, можете довіритися мені, Асад більше не є людиною, на яку варто орієнтуватися». У той же час Росія, Китай, Іран, Ірак, Єгипет, Ліван та інші країни вважають Асада легітимним Президентом Сирії. Міністр закордонних справ РФ
С. Лавров заявив, що усунення лідера ще не означає врегулювання конфлікту. Як приклад він нагадав, що після страти С. Хусейна і
М. Каддафі громадянська війна не припинилася ні в Іраку, ні в Лівії. І з цим важко не погодитися.
Зберігаються також розбіжності щодо того, які групи, крім ІДІЛ і пов'язаних з «Аль-Каїдою» структур, визнати терористичними. Властиво, про переговори з ІДІЛ, «Джабгат ан-Нусра» та іншими терористичними угрупованнями й мови не може бути. На спільну думку учасників переговорів, їх належить знищити. Після терактів у Парижі у п'ятницю 13 листопада лідери США й РФ сповнені рішучості посилити завдавання повітряних ударів по базах і об'єктах ІДІЛ у Сирії й Іраку.
Організовувати й координувати переговірний процес між сірійським урядом і опозицією уповноважений спецпредставник ООН по Сирії Стефан де Містура, який виконував раніше різні місії в Афганістані, Іраку, Лівані, Руанді, Судані та колишній Югославії. Будучи на дипломатичній роботі, я не раз зустрічався з паном де Містурою, у якому професійні якості поєднуються з комунікабельністю. Залишається побажати йому успіхів у такій важкій справі
П'ять постійних членів Ради Безпеки ООН погодилися найближчим часом ухвалити резолюцію про припинення вогню в Сирії, моніторинг якого здійснюватимуть, найімовірніше, військові спостерігачі ООН. При цьому С. де Містура не виключає, що 12 грудня, після закінчення конференції з клімату в Парижі, може відбутися саміт на рівні президентів за сирійською проблемою.
Усе це добре, але для успішного втілення в життя рішень конференції у Відні бракує досить істотної речі – об'єднаної сірійської опозиції, що бажала б вести переговори з урядом Б. Асада, висувати обґрунтовані вимоги та йти на компроміс. Якщо цього не буде, то всі ухвалені у столиці Австрії рішення залишаться тільки на папері. Крім того, якщо навіть частина опозиціонерів погодяться на проведення переговорів із керівництвом САР, то напевне залишиться інша частина «непримиренної» або «непомірної опозиції», яка спробує зірвати процес політичного врегулювання.
Український аспект
15 листопада на саміті G-20 у турецькій Антальї Б. Обама та В. Путін мали можливість обговорити ситуацію в Сирії й на сході України в короткій 20-хвилинній неформальній бесіді. За словами представника Білого Дому, американський Президент «вітав зусилля всіх країн щодо протистояння терористичному угрупованню ІДІЛ і відзначив важливість військових зусиль Росії у Сирії, спрямованих проти цього угруповання». Крім того, Б. Обама «знову підтвердив, що підтримує повну реалізацію Мінських угод, включаючи відведення важких озброєнь, видалення всіх іноземних військових формувань, визволення заручників і повернення ділянки україно-російського кордону під контроль уряду України».
Схоже, що ставка В. Путіна на співпрацю зі США у питанні спільної боротьби проти ІДІЛ в обмін на вихід із ізоляції та зняття або бодай послаблення санкцій не вдалася. Крім Б. Обами, про зобов'язання Кремля щодо мирного врегулювання ситуації на сході України російському лідерові нагадали також Канцлер ФРН А. Меркель, Прем'єр-міністр Великої Британії Д. Кемерон і Прем'єр-міністр Італії М. Ренці. Судячи з озвучених заяв, торгувати Україною з Путіним ніхто не буде. Лідери провідних західних країн чітко продемонстрували, що у питаннях санкцій вони не підуть на перегляд своєї політики стосовно україно-російського конфлікту на Донбасі – навіть під впливом ситуації в Сирії.
