25 січня актору, поету, співаку виповнилося б 78 років
Відомий артист багато знімався на нашій кіностудії – у картинах «Вертикаль», «Короткі зустрічі», «Білий вибух», «Небезпечні гастролі» та «Місце зустрічі змінити не можна», а також у фільмах «Служили два товариші» («Мосфильм») та «Інтервенція» («Ленфильм»), зйомки яких частково проходили в Одесі.
Спогадами про Висоцького поділилася наша землячка, акторка Світлана Потапенко:
– Ми познайомилися навесні 1968-го в портоклубі. Там працювала студія кіноактора при кіностудії, де я навчалася. Одного разу нам сказали, що буде концерт Висоцького.
Я тоді не була його шанувальницею. Тільки згодом зрозуміла, що це таки справжній актор і поет.
…Попри відсутність попередньої реклами, зала портоклубу була повна. Багато хто прийшов із бобінними магнітофонами, щоб записати концерт. Я стояла за лаштунками біля вікна. З'явився Висоцький. Він чомусь відразу на мене звернув увагу і сказав: «Що за дивовижне створіння! Познайомте мене». Я назвала своє ім'я. Висоцький іще раз подивився на мене з цікавістю й пішов на сцену. Проспівавши кілька пісень і повернувшись за лаштунки, знову щось мені сказав. І так кілька разів.
Я чула, що зала сприймала його пісні з захватом. Мені стало дуже цікаво.
Через якийсь час я була в гостях у нині покійного режисера Валентина Козачкова. Він зібрав наш курс у готелі Одеської кіностудії. Висоцький жив там же на другому поверсі. Раптом він прийшов до кімнати Козачкова й каже: «Послухайте, я щойно склав пісню». Ми – молоді – слухали з захватом, а він проспівав знамениту «Ноль семь».
Потім ми зустрілися на зйомках фільму «Небезпечні гастролі». В оперному театрі знімали епізод, де я грала дочку генерал-губернатора Одеси, роль якого виконував Іван Переверзєв. Моя роль була без слів. Я сиділа в залі. Відзняли епізод. І тут Висоцький попросив мене посидіти в ложі. Навіщо? Поки він співав одну з пісень до фільму, йому потрібен був розуміючий слухач. Потім, уже після зйомок, підійшов, поцілував і подякував за те, що я йому допомогла.
Бачила його і в інші знімальні дні, наприклад, у Будинку вчених, де він співав знамениту пісню про Одесу.
Ще раз ми зустрілися через багато років на кіностудії – зіштовхнулися просто на доріжці. Він запросив мене пообідати, але я відмовилася, бо дуже квапилася. А востаннє ми бачилися взимку 1978 року, у розпал зйомок картини «Місце зустрічі змінити не можна». Я стояла біля вікна в нещодавно спорудженому адмінбудинку кіностудії. По порожньому коридору, позираючи в обидва боки, йшов Висоцький. Побачив раптом мене, сказав: «Ось ходжу й розглядаю, що тут без мене понабудували».
До речі, я теж мала зніматися в «Місці зустрічі», але мені довелося виїхати з Одеси – і не склалося.
