Світ облетіла фотографія: дві обплутані катетерами руки тримаються одна за другу.
Дон і Маргарет Лівенгуд із Північної Кароліни, США, які прожили 59 років у подружжі, померли в один день в одній лікарняній палаті. Йому було 84, їй – 80.
Вони справили на персонал клініки таке симпатичне враження, що хтось із керівництва подбав помістити їх поряд в одному приміщенні (що взагалі заборонено правилами клініки), аби вони могли провести останні дні життя вкупі. Медсестри поставили їхні ліжка так, щоб обоє могли бачити одне одного в обличчя і триматися за руки.
Маргарет померла о восьмій ранку, Дон – через дев’ять годин після неї. Перед смертю він сказав дітям і онукам, що йде долучитися до своєї коханої дружини, а потім додав, що на небі йому буде легше дихати.
– Коли ми дістанемося неба, то зможемо знову гуляти разом, мовби ми знову одружилися. Ще один медовий місяць, – говорив він.
Чоловік помер від пневмофіброзу та двобічної пневмонії, жінка – від раку.
Дон ледве міг дихати в останні дні життя, йому штучно подавали кисень. Але Маргарет казала чоловікові, що на небі повітря набагато придатніше для дихання. Ото й були слова, які він повторив, помираючи.
– Я вперше в житті бачив, щоб лікарі та медсестри плакали, – зазначив син Дона і Маргарет Девід.
Останній рік життя старі провели в частому перебуванні в лікарні, і коли хтось залишався вдома сам, обоє дуже сумували, свідчить їхня дочка Патті, яка з чоловіком Волтером перебралася до батьків, коли ті занедужали.
Спершу був госпіталізований Дон. Його дружина щодня сиділа коло нього від 4 до 8 або 9 ранку.
Родичі впевнені, що Дон і Маргарет терпіли помирати, аби дати змогу відвідати їх онукові Брендону з дружиною Джессикою та двома дітьми. З Італії, де зараз живуть, вони прилетіли до США, але не встигали пересісти на авіарейс із Детройта. В останню мить перед відльотом їх повз контроль пропустили разом із пілотами на літак, і за дванадцять годин до смерті Маргарет вони таки долучилися до рідних, друзів і «кота над котами» Морріса, що зібралися біля ліжок поддружжя.
Дон і Маргарет були земляки, з однієї місцини у Північній Кароліні, де й прожили ціле життя, за винятком строкової служби Дона на військовому флоті. Познайомилися на роботі у фармацевтичній компанії, куди Маргарет найнялася секретаркою. Побачивши нову працівницю, гарненьку тендітну дівчину, Дон одразу сказав колегам: «Запрошу її на побачення». Шлюб вони взяли 15 червня 1957 року, в день народження Маргарет. У них народилися дочка і два сини.
Діти розповідають про маму, що вона була миротворицею в родині, і не пам’ятають із її боку жодного слова роздратування.
Цікаві деякі з коментарів, залишених на онлайн-версії британської «Дейлі Мейл» під статтею про цю пригоду.
«Іноді я шкодую, що не вірю в життя після смерті. Життя було б приємніше, якби не холодне серце, яке я в собі відчуваю».
Один запитує: «А яким боком знати, що вони пішли отак от просто на небо?». Другий відповідає: «А «яким боком» знати, що ні?».
«Це любов, що не базується на наших сучасних засадах чуттєвості».
«Це абсолютна любов. Про таку мріє більшість, але мало хто знаходить».
«Смерть їх не розлучила».
