Цивілізаційний вузол

В Секундерабаді, місті-супутнику Хайдарабада, що в індійському штаті Телангана, після традиційного джайністського посту, якого дотримувалася 68 днів, померла тринадцятирічна Арадгана. Одразу після трагічної пригоди місцеві правозахисники звернулися до поліції з вимогою застосувати належні санкції до батьків дівчинки у зв’язку з підозрою, що вони присилували її до виконання смертельного для неї тапасья (вживаний у більшості індійських релігійних систем термін, що приблизно відповідає нашому «аскеза»). 

Індійська громадськість одразу згадала, що не так давно – торік – у схожих обставинах померла інша джайністка. Але тій було 83 роки і вона намірено вдалася до сандгани – смертельного посту, який протривав 50 днів перш ніж призвів до смертельного наслідку. Щоправда, з тим сталося не дуже все чисто, оскільки родичі заявили про намір старої жінки уже після того як Верховний суд Індії дозволив сандгану, скасувавши рішення Верховного суду штату Раджастан, що забороняв її. Така ухвала найвищої юридичної інстанції країни була передусім зумовлена великим тиском впливової, хоча й нечисленної, джайністської спільноти. Різниця в інтерпретаціях формально базувалася на сучасних загальноприйнятих уявленнях про законність і права людини: в одному разі йшлося про спонукання до самогубства (у вигляді релігійної доктрини), в іншому – про свободу совісті та релігійних культів. Але всі розуміють, що конфлікт лежить набагато глибше – в різних світоглядах, у несумісних поглядах на життя та смерть, на призначення людини на землі тощо. Джайністські лідери наполягають, що сандгана, по-перше, не є самогубством, а по-друге – це цілком свідомий вибір дорослої людини. Парадокс полягає в тому, що джайнізм – одна з найрадикальніших релігій у стосунку шанобливого ставлення до життя – аж до цілковитої заборони будь-якого вбивства за будь-яких обставин і – відповідно – абсолютного вегетаріянства. Деякі коментатори на сайтах індійських ЗМІ навіть звинувачують цю релігію, поряд із буддизмом (який, втім, у сучасній Індії вже не такий впливовий, як у стародавні часи), у тому, що країна виявилася «беззубою» в самозахисті й тому аж до середини ХХ століття постійно піддавалася всіляким загарбанням, та й по здобутті державного суверенітету несе спадок колишньої залеж­ності. Можна тільки здогадуватися, наскільки складним для вищого суду держави було таке чи інакше рішення. Відіграло свою роль, мабуть, і властиве індійській внутрішній політиці прагнення зберігати національну самобутність, а отже й звичаї, а також уникнути невдоволення тієї чи іншої конфесійної групи у строкатому конгломераті народних традицій. Крім того, навіть виходячи з позиції прийнятих в усьому світі, так би мовити, загальнолюдських вартостей, індійці висува­ють назустріч обуреним представникам нашого, західного способу мислення такі контраргументи, як розширення переліку дозволів на аборт і зростання кількості прихильників легальної евтаназії в країнах, що так чи інакше належать до європейської цивілізаційної традиції. Що знову ж таки наштовхує на думку про більшу, ніж ми звикли думати, залежність від культурних звичок в інтерпретації таких понять, як права людини, свобода, та й навіть правил етикету: наприклад, джайністські монахи, частенько бува, ходять зодягнуті в «небесні шати», себто геть голі.

У разі ж 13-річної Арадгани про намір запо­ститися до смерті не йшлося. Свідки тільки стверджують, що дівчинка постилася цілком добровільно, бо була дуже релігійною, в май­бутньому навіть сподівалася стати монахинею. Вона припинила аскетичну вправу після наперед визначених 68 днів, але невдовзі померла в лікарні. Батьки виправдовуються зокрема тим, що дочка вже проходила через досить суворі пости і все закінчувалося благополучно.

Найімовірніше, вважають експерти, вся пригода буде зрештою потрактована як нещасний випадок, що, втім, у перспективі не звільнить індійську державну та громадську думку від необхідності шукати якогось виходу в шаховій грі цивілізацій на дошці субконтиненту. А поки що партія зостається в патовому положенні.

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті