Гроші на вітер – то не конче кепсько

Американська «Нью-Йорк Таймс» звернула увагу на цікавий з різних точок зору проект в одній зі «світових провінцій».

Люті вітри, що дмуть поблизу кенійського озера Туркана, тривалий час були прокляттям для пастухів, що ледве заробляють собі на прожиття на сухій землі між поодиноких пагорбів. Нині ж ці вітри слугують джерелом енергії для електростанції, привабливі перспективи якої тісно пов’язані з проблемами цього африканського регіону, де майже дві третини населення не має змоги користуватися електропостачанням.

Протягом останнього місяця 155 із запланованих 365 турбін встановлено згідно з проектом, який по завершенні наступного року дасть потужність 310 мегават, що становитиме п’яту частину кенійських спроможностей з генерування електро­енергії. Цей амбіційний проект – найбільша приватна інвестиція в історії країни, що забезпечує спорудження станції на площі понад 16 тисяч гектарів. Водночас він впроваджується в одному з найвіддаленіших від центрів цивілізації закутків регіону: понад тисяча кілометрів від порту Момбаса, звідки прибувають турбіни, близько 600 кілометрів від столиці Найробі та понад 400 кілометрів від найближчої мережі електропередачі. Коли близько року тому починалися роботи, тут не було жодної бодай якось покритої дороги, та й взагалі будь-якої інфраструктури.

Це саме те, чого нині потребують Кенія та сусідні країни, вважає «Нью-Йорк Таймс», – багате джерело енергії, яке дозволяє виконати зобов’язання за Паризькою угодою щодо кліматичних змін, дати потужний поштовх розвиткові економіки і наповнити світлом оселі. Водночас проект викрив наявність високих бюрократичних бар’єрів у регіоні з бідною інфраструктурою, вельми поширеною корупцією та слабкими фінансовими ринками. Відколи проект був запропонований, у Кенії сталася ціла низка корупційних скандалів і відбулися сумнівної легітимності вибори, які призвели до хвилі насильства. У 2012 році Світовий банк вирішив не підтримувати проект, аргументуючи рішення тим, що буде вироблено більше енергії, ніж Кенія потребує. А місцеві громади подали на суд з вимогою анулювати документи, що засвідчують право реалізаторів проекту на користування землею.

Але втім справа просувалася вперед. На місце Світового банку став Африканський банк розвитку, до нього долучилися Європейський інвестиційний банк і ряд європейських розвиткових агенцій, кенійський уряд дав необхідні гарантії, данська фірма вітрових систем «Вестас» зголосилася постачати турбіни, і навіть частка «Гугла», вже не раз поміченого у вкладанні коштів у «чисту енергію» по всьому світу, з реалізацією проекту становитиме 12,5 відсотка.

Якщо справа матиме успіх, це замотивує сусідів Кенії теж «інвестувати у вітер», що буде добре як для Африки, так і для глобального клімату, пише «Нью-Йорк Таймс».

Вітрові електростанції набувають дедалі більшого поширення у світі. Найпотужніший проект розвивається у китайській провінції Ганьсу. Наявний там комплекс електростанцій чотири роки тому сягнув потужності 6000 мегават, а ще через чотири роки має сягнути 20000 МВт. Вітроенергетичний центр у Каліфорнії, США, має потужність понад 1000 мегават. Найбільші британські станції дають показники від 400 до 600 мегават. Вже згадувана Данія, з якої саме постачаються турбіни до Кенії, вдовольняється найбільшою потужністю станції 400 мегават. 

У нас поки що не перевищено поріг 200 МВт, а для більшості станцій показники коливаються в межах десятків мегават. Втім, для реалізації таких проектів не досить грошей, фахівців і ентузіазму, адже свої умови висуває й природа: швидкість вітру має бути щонайменше 16 кілометрів на годину.

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті