Молдова на геополітичному роздоріжжі

Тридцятого жовтня в Мол­дові відбулися перші за ос­танні 20 років прямі президентські вибори. Останнього разу такі були 1996 року. Від 2000-го президента республіки обирали в парламенті, але в березні 2016-го Конституційний суд республіки під тиском протестів скасував цей порядок, хоча, на думку деяких експертів, зміни до Конституції може вносити лише парламент.

Явка виборців склала 48,97%. Най­більшу кількість голосів у першому турі набрали двоє кандидатів: голова Партії соціалістів Ігор Додон – 47,98% і керівниця партії «Дія і солідарність» Майя Санду – 38,71%. Третє місце посів представник проросійської «Нашої партії» Дмитро Чубашенко – 6%. Прихильники І. Додона звинувачують Чубашенка в тому, що він не дав лідерові соціалістів виграти в першому турі, оскільки заліз на електоральне поле Додона. 

Решта шість кандидатів набрали сумарно близько 7% голосів. Другий тур виборів відбудеться завтра.

Ігор Додон, доктор економічних наук, обіймав посади міністра економіки і торгівлі, першого заступника прем’єр-міністра. Був депутатом парламенту від Партії комуністів та Партії соціалістів, яку очолив у грудні 2011 року. Виступає за відновлення стратегічних відносин із Росією, скасування угоди з ЄС про євроінтеграцію, федералізацію Молдови. Ігор Додон неодноразово заявляв, що вважає Крим російською територією, стверджуючи при цьому, що відокремлення Криму від України стало «результатом курсу українського керівництва на боротьбу з етнічними меншинами».

Майя Санду у 2012-2015 рр. очолювала Міністерство освіти Молдови. Наприкінці 2015 року створила проєвропейську правоцентристську політичну партію «Дія і солідарність», яку очолила у травні 2016-го. Вона вважає США єдиним стратегічним союзником Молдови, виступає за зміцнення добросусідських відносин із Румунією та Україною і за «нормальні та безконфліктні» відносини з Росією. 2 листопада, коментуючи ствердження І. Додона про «російський Крим», М. Сан­ду однозначно заявила: «Крим залишається частиною України, окупованою Російською Федерацією на порушення норм міжнародного права. Стверджувати, що Крим є російською територією, в умовах, коли у нас, у Республіці Молдова, вже є окупована територія, контрольована сепаратистським режимом, – це не що інше як зрада державних інтересів». 

Майя Санду чітко орієнтується на Захід і західні цінності, що абсолютно нехарактерно для більшості молдовських політиків. 

♦Передумови успіху соціалістів

Однією з причин успіху лівих політичних сил на нинішніх президентських виборах є розчарування багатьох молдаван саме у процесі євроінтеграції і, як наслідок, – недовіра до державних інституцій країни. За сім років правління «євроуніоністів» жоден із п’яти урядів не був успішним, а соціальні проблеми далі накопичувалися.

Перші кроки на шляху євроінтеграції не виправдали надій пересічних громадян. Передусім це стосується сфери зовнішньої торгівлі з країнами ЄС. Росія запровадила обмеження на експорт продукції з Молдови, в результаті чого обсяг постачань на російський ринок зменшився на 40 відсотків. Європейські ринки не компенсували цієї втрати, оскільки молдов­ська продукція у країнах ЄС не дуже затребувана. Розчарування населення зросло після серії резонансних корупційних скандалів серед високопоставлених членів «проєвропейських» урядів. Колишній прем’єр-міністр Молдови Влад Філат у червні цього року був засуджений на дев’ять років ув’язнення через причетність до «крадіжки століття» – зникнення з трьох молдовських банків мільярда доларів США. 

 

Економіка Молдови залишається у стані глибокої стагнації. За даними Світового банку, 41 відсоток населення живе менш ніж на 5 доларів на день, а середня зарплата становить 200 доларів на місяць. Близько мільйона молдовських громадян із чотиримільйонного населення країни змушені виїжджати на заробітки за кордон. Спекулюючи на цих проблемах, парламентська опозиція, представлена переважно соціалістами, очолила торішні та цьогорічні протестні акції, у плині яких висувалися вимоги стосовно проведення дострокових парламентських і запровадження прямих президентських виборів.

♦Чинник «Господаря Молдови» 

Характерною особливістю політичного ландшафту в Молдові, зокрема під час нинішніх президентських виборів, є та обставина, що різні політичні сили звинувачують одна одну у співпраці з олігархом, першим віце-спікером парламенту, заступником голови Демократичної партії Володимиром Плахотнюком, якого називають «Господарем Молдови».

Плахотнюк входить у число молдовських політиків із найвищим антирейтингом: за даними соцопитувань, йому не довіряють понад 90 відсотків громадян. Тому всі опозиційні кандидати будували свою передвиборну кампанію на критиці на адресу олігарха, і підтримка з його боку однозначно розглядається як дискредитація кандидата.

Після того як лідер Демократичної партії Молдови Маріан Лупу за чотири дні до президентських виборів зняв свою кандидатуру на користь Майї Санду, багато які спостерігачі дійшли висновку, що він пішов на цей крок під тиском із боку свого заступника за партією В. Плахотнюка. Однак сама Майя Санду, яка впродовж передвиборної кампанії жорстко критикувала нинішню владу і Плахотнюка, заявила, що підтримка її кандидатури з боку демократів на чолі з цим політиком має прямо протилежну мету – дискредитувати її як кандидата і таким чином подати допомогу лідеру соціалістів Ігореві Додону…

♦Хто завтра стане щасливим?

Чи є шанси у Майї Санду перемогти у другому турі? І хоча однозначної відповіді на це питання немає, однак, на наш погляд, для молдовських проєвропейських політичних сил і електорату ще не все втрачено. Виборці, які проголосували за сімох кандидатів, скоріш за все, віддадуть свої голоси за М. Санду. Перемога проросійського кандидата в першому турі має розбудити традиційно пасивну молодь, студентів від політичної індиферентності і змусити прийти на виборчі дільниці, щоб проголосувати за своє європейське майбутнє. Очевидно, це стосується не лише молоді, а й багатьох інших зорієнтованих на Європу виборців, включаючи сотні тисяч заробітчан у європейських країнах.

У Додона також є в запасі електоральні резерви. Скоріш за все, у другому турі до нього перейдуть голоси «Нашої партії». Не виключено, що зросте кількість молдовських громадян на території невизнаної ПМР, які проголосують за І. Додона. До того ж, дисциплінованіший лівий електорат буде легше мобілізувати на участь у виборах, ніж демократичний.

Таким чином, інтрига зберігається і не виключено, що М. Санду зможе перемогти у другому турі з мінімальною перевагою. Але цей шанс дуже незначний. І. Додон має значно більше шансів, з огляду на його 10-відсоткову перевагу після першого туру. У разі перемоги Додона дострокові парламентські вибори будуть неминучими. Новий парламент цілком прогнозовано «полівішає» та призначить проросійський лівий уряд. 

Зрозуміло, такий сценарій буде не надто сприятливим для України, враховуючи, що Кремль не забариться і швидко збільшить свою політичну, військову та економічну присутність у Молдові та самопроголошеній ПМР. Перемога проросійського кандидата на президентських виборах у Молдові матиме для Кремля величезне «надихаюче» значення. Але не варто забувати, що передвиборні декларації політиків, як правило, досить істотно відрізняються від їхньої практичної діяльності у владних структурах. До того ж демократія в Молдові за останні 25 років пустила глибоке коріння, ліберальна опозиція до нової влади залишиться досить потужною. Тож збити Молдову з євроінтеграційного шляху буде дуже непросто.

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті