Завтра в більшості країн Європи – Різдво. А сьогоднішній вечір – час для розповідання казки з жахливим сюжетом і веселим фіналом. Таку цими днями запропонувало норвежцям саме життя.
Журналісти регіональної газети «Ставанґер Афтенблад», що з 1893 року видається в нафтопромисловому центрі Норвегії Ставанґері, не повірили своїм вухам і вирішили переконатися, чи правда те, що вони почули про події в одній із місцевих шкіл. Директорка закладу Фрідіс Антонсен відповіла їм по телефону, що так, вона у процесі підготовки до зимових свят наполегливо запропонувала дітям не вимовляти слова знаної пісні «Deilig er jorden» («Прекрасна земля»; відоміший варіант цієї старовинної та співаної в усій Європі колядки – з тією ж мелодією, але іншим змістом, – англомовна «Fairest Lord Jesus»). Діти мусять лише мугикати мотив. Адже релігійний текстовий контент може образити почуття невіруючих. З тих самих міркувань цього року замість виразу «Різдвяне святкування» вживатиметься термін «Грудневе зібрання».
Розголос про такі досі нечувані речі швидко поширився країною і з ентузіасткою політкоректності зв’язалися працівники столичної газети «Даґбладет». На ту мить майстриня педагогічних інновацій або вже усвідомила, що принаймні поквапилася зі втіленням прогресивних ініціатив, або, може, і правду сказала, заявивши, що провінційні медійники неправильно витлумачили її цілком добрий – і, головне, геть протилежний – намір, який мав на увазі якраз продемонструвати, до чого можуть призвести крайнощі в пошуку міжконфесійного консенсусу. Вона, мовляв, порадившись зі вчителями музики, вирішила спровокувати дискусію: що буде, коли бажання нікого не дратувати дійде такої точки, щоб аж викинути слова зі щороку виконуваної пісні? Чи хоче цього суспільство? Чи хочуть цього батьки? – сформулювала вона для журналістів питання, які мусили вирішитися в результаті такого вкрай оригінального способу розбурхати сонну громадську думку.
Провокація, поза всіляким сумнівом, виявилася дуже вдалою. Аж до того, що колектив «Ставанґер Афтенблад» створив шедевр відеожурналістики, вивісивши його на сайті свого видання. У сюжеті «Відомі й невідомі виконавці «Deilig er jorden» місцеві жителі різного віку та соціального стану співають колядку – хтось мелодійно, а комусь ведмідь на вухо наступив, хтось спокійно, а хтось із неприхованим ентузіазмом, – але всі демонструють, що їхні почуття аж ніяк не ображені тим, що вони роблять. Поява кожного аматора різдвяного співу або групи таких супроводжується дотепними коментарями. Наприклад, «Холодні чоловіки та жінки» – це любителі гартуватися, так звані моржі, що співають, стоячи в зимній воді, а «Небесна співачка Гільде Сельвіквоґ» – це симпатична юна дзвінкоголоска. Є там і «Чарівні посмішки соборного дівчачого хору», і «Тік-так» не поможе годинникареві Фроде Грюттеланду співати в такт», і «Чиновник Гельґе Бйорнестад – співоче втілення державної влади», – і багато такого іншого. Завершують сюжет акушерки Еві Йоганнессен, Айна Окланд Шольд і Тріне Крістофферсен із немовлятами на руках і фінальна овація моржів, що вже понадівали халати. Вони, мабуть, і є типовим життєствердним закінченням за всіма законами жанру різдвяної казки.
Текст, написаний 1850 року данцем Бернгардом Інґерманом, не становить для норвежців проблеми, оскільки книжна норвезька мова, як твердять філологи, на письмі практично ідентична данській, хоча й істотно відрізняється вимовою. Тож колядку любить співати й чарівна принцеса Марта Луїза в супроводі так само гарних інших норвезьких жінок і чоловіків.
А слова там приблизно такі: «З цією піснею, що лунає над прекрасною землею під величними Божими небесами, душі йдуть земними дорогами правди до раю. Минають віки, рід іде за родом, та не змовкають небесні звуки, що тішать душу в її мандрівці. Ангели проспівали цю пісню пастухам, і відтоді вона передається від однієї душі до іншої. Мир на землі і людям щастя, бо Спас народився віднині й повік».
Автор і редакція бажають усім гарних Різдвяних свят.
