За інформацією ЄС, через конфлікт на сході України гуманітарної допомоги потребують понад 3,1 млн осіб. Насамперед це стосується мешканців окупованих територій, адже соціально-економічна ситуація там дедалі більше ускладнюється. Не останню роль у цьому відіграло істотне скорочення «російської допомоги» на захопленій частині Донбасу. І зрозуміло чому…
Так, згідно з масштабним розслідуванням німецького видання «Bild», понад 90% бюджетів «ДНР» та «ЛНР» покривалися і покриваються грішми з Росії. Щомісяця на контрольовані сепаратистами території України автомобільним і залізничним транспортом прибувають під охороною декілька тонн російської готівки. Цікаво, що цим же шляхом окупанти перевозять не лише гроші, але й боєприпаси та інші вантажі військового призначення.
За підрахунками видання, тільки зарплати бюджетникам, пенсії та низка інших соціальних виплат на окупованих територіях обходяться Росії приблизно в 79 млн євро щомісяця. За рік набігає майже мільярд. Однак витрати окупантів не обмежуються цими сумами. Тут не враховано вартість енергоносіїв, продуктів харчування та зброї, які нинішній кремлівський режим активно продовжує постачати на Донбас. А це суми значно більші.
На озброєння, оснащення та утримання майже 30 тисяч російських і українських найманців та бойовиків у складі окупаційного угруповання витрачаються чималі гроші. Якщо вчитель отримує від окупантів близько 50 євро, то бойовик – від 90 до 465 євро.
Зрозуміло, що в таких умовах зволікання з вирішенням «питання Донбасу» влітає нинішньому кремлівському режимові в чималу копійчину. Таке фінансове навантаження для нинішнього путінського «політбюро» може обернутися не тільки власне фінансовими втратами, а й певними соціально-політичними потрясіннями вже в самій Росії. Адже через фінансову підтримку квазідержавних утворень у сусідніх країнах (від Придністров’я до Південної Осетії) та безпрецедентні витрати на силовий блок (майже 15% ВВП) російські політики ризикують значно підірвати добробут власного населення на тлі фінансово-економічної кризи в самій Росії та міжнародних санкцій, які істотно цю кризу ускладнюють.
– За розрахунками бюджету, 2017 року Резервний фонд буде вичерпано, тож російському урядові доведеться перейти до використання коштів Фонду національного добробуту, – заявила голова Рахункової палати РФ Тетяна Голікова в інтерв’ю виданню «Огонек».
Як бачимо, «велика геополітика» по-російськи вимагає від агресора значних побічних витрат.
Звісно, в цих умовах стосовно України агресор вимушений виконувати одночасно два майже взаємовиключні завдання – досягнути мети агресії (тобто повернути собі контроль за зовнішньополітичним та внутрішньоекономічним векторами розвитку нашої країни) і одночасно значно «оптимізувати» витрати на ці ігри.
Звичайно, росіяни взагалі можуть позбавитися цих витрат. Для цього Кремлю треба зробити одну «дрібничку» – припинити агресію і повернути захоплене. Тоді й санкції послабнуть, і зайвих витрат на «вставання з колін» не буде. Однак зрозуміло, що для нинішнього російського правлячого режиму з певних психологічних та фінансово-економічних причин цей шлях не є можливий.
Тож у Кремлі придумали, як їм здається, просто «геніальний» план: по-перше, «винести за рамки» так зване питання Криму, а по-друге – здихатися окупованих територій на Донбасі, запхавши їх назад в Україну (і відповідно переклавши на неї весь тягар із відновлення зруйнованого війною та обкраденого агресором регіону). Але зробити це таким чином, щоб «повернуте» стало для України своєрідним троянським конем чи принаймні каменем на шиї, завдяки чому можна буде опосередковано контролювати всі кроки та рішення української влади. На практиці це вилилося в неодноразові російські вимоги «сісти за стіл переговорів із народом Донбасу», федералізувати Україну, надати «особливий статус» окупованим територіям, включити до органів місцевого самоврядування та центральних органів влади «представників Донбасу» та інші не менш химерні ідеї Кремля.
Звісно, Україна не схильна до самогубства, щоб справді пристати на ці «зважені пропозиції» Москви. Тим більше що стріляти окупанти не припиняють. Відповідно до даних штабу АТО, протягом останнього тижня окупанти по 40–45 разів за добу відкривали вогонь по позиціях українських військ, також і з важкого озброєння.
Завдяки послідовним крокам нинішньої української влади щодо відновлення обороноздатності країни, особливо стосовно підвищення рівня боєздатності Збройних сил України, силове примушення України пристати на ці «пропозиції» Кремля виглядає доволі примарним. Так, путінський режим і сьогодні здатний здійснити замість гібридної повномасштабну конвенціональну збройну агресію і за першої-ліпшої нагоди може саме так і вчинити. Однак у Кремлі добре розуміють: завдяки змінам, що відбулися в Україні протягом останніх двох років, наслідки такого кроку будуть для агресора катастрофічними.
В цих умовах агресорові залишається сподіватися на внутрішню дестабілізацію України як засіб приведення до влади керованих Москвою політичних сил.
Тому на перший план виходить уже не військова потуга, а інші засоби гібридної війни – інформаційно-психологічні, політичні, економічні та зовнішньополітичні важелі впливу. Головна мета – максимально зменшити патріотичні настрої в українському суспільстві, звести нанівець як у населення країни, так і у влади бажання та готовність обстоювати незалежність і суверенність своєї країни. Ось чому на внутрішньополітичній арені України різко активізувалися сили, які виступають за «відновлення зв’язків» із «братнім» російським народом. Нинішня позиційна війна на сході країни, де майже щодня українське військо зазнає втрат, а мирний процес тягнеться вже тривалий час, є для цієї публіки ще одним дуже зручним інформаційно-політичним приводом для розхитування ситуації в Україні.
Саме тому найближчим часом на Донбасі навряд чи перестане «гриміти», а доморослі «друзі Путіна» досить активно намагатимуться розхитувати державну владу в країні. Адже фінансові резерви Росії не безкінечні, вони стрімко вичерпуються, як і спливає зручний час для їх ефективного використання, щоб досягнути мети агресії.
