Нині він світова знаменитість, уже понад рік живе далеко від війни – у Німеччині, дає концерти в містах Європи... Але коли починав грати на піаніно та співати на зруйнованих вулицях дамаського передмістя Ярмук, де від 1957 року живуть уже кілька поколінь палестинських біженців, він не думав про славу, а просто намагався дати якоїсь розради сусідам, яких проймав щоденний страх, та й самому собі.
«Я думав про те, що моє життя може урватися в будь-яку годину, – розповідає Айхам Ахмад в опублікованому цими днями інтерв’ю ватиканському виданню «Оссерваторе Романо». – Нам усім там, а особливо дітям, треба було чути щось іще, крім вибухів».
На «Ютюбі» висить кліп, датований 4 квітня 2014 року. Бадьорий молодик на вигляд віком років десь близько 25 співає, акомпануючи собі на розладнаному піаніно, а двоє дівчаток – років їм по 8 або 10 – так само весело та жваво підспівують. Можна подумати, це якесь вітання з днем народження або, може, щось танцювальне до дитячого ранку. Але ситуацію уточнюють руїни, на тлі яких усе відбувається, а ще коментарі під відео, з яких стає ясно: у пісні йдеться про заклик повертатися додому, звернений до людей, що полишили Ярмук. Мовляв, рідна домівка чекає... Американське інтернет-видання «Гаффінтон Пост» наводить переклад слів: «Поверніться, ваша подорож затривала надто довго. Ярмук, ми всі належимо тобі, і це завжди буде так... Жінко, мати, тут без тебе кепсько. Повернися, звесели наші думки своїми лагідними словами. Ти ж ненадовго десь поїхала... А нам так бракує твоєї посмішки. Повернімося і згадаймо, як було колись... Ярмук плаче: чому мої люди полишають мене?».
За півроку перед тим тут була перша смерть від голоду: помер чотирирічний хлопчик. Постачання припинилося у липні 2013-го, коли урядові війська взяли в цілковиту блокаду район, що вже кілька місяців був ареною бойових дій. Частину району захопили ісламські екстремісти: пішли чутки про страти «за образу Бога»... І Айхам Ахмад вирішив: треба співати, причім бажано щось бадьоре. А що ще вдієш у даній ситуації? Нічого ліпшого музикант не придумав. Його підтримали численні земляки-сусіди: одні стали постійними відвідувачами вуличних концертів, інші влилися в, так би мовити, колектив творчого й технічного забезпечення.
Від озброєних релігійних фанатиків надходили погрози: на їхню думку, така музика суперечила ісламським традиціям. Немилостивими були й асадівці, за щось заарештувавши одного з помічників, а також брата музиканта. Але він усе співав, тільки вже частіше з даху свого будинку. Втім, для Сирії це не така вже й незвичайна річ, адже там, на відміну від Європи, на даху – теж житловий простір. Зрештою йому спалили інструмент, а сам Айхам Ахмад мусив терміново втікати. Жінка і двоє дітей долучилися до нього в Німеччині вже згодом.
«Я співаю про трагедію Сирії, – говорить він кореспондентці «Оссерваторе Романо» Розеллі Фабіано. – Але не так про те, що розповідають ваші газети, – про ІДІЛ, ан-Нусру, військо Асада, росіян: я співаю передусім про опір людей, які хочуть жити, які хочуть позбутися жахів, що вже кілька років їх невідступно оточують. Моя музика бере натхнення з класики. На вулицях я починав з Бетховена у поєднанні з мелодіями арабських пісень, але слова стосувалися страшної драми сучасності».
Нащадок палестинських біженців, він народився в Ярмуку 28 років тому. Тож Сирія – його вітчизна, до якої він іще сподівається повернутися...
