Газета «Еко де ла Каверна» видається на дуже жовтому папері, ціна номера – дві гадючі лапки, а в разі покупки цілого мамонта примірник додається безкоштовним бонусом.

Назву «періодичного видання ультракатоликів-троглодитів» можна перекласти як «Печерний гомін», «Голоси з глибокої діри» або «Відлуння порожнечі». Найостанніший випуск присвячений щойно викритому планові швейцарської гвардії Ватикану захопити Блаженнійшу Республіку Сан-Марино. 

Кількість особового складу в обох арміях приблизно однакова – близько ста чоловік у кожній. Щоправда, зброя у санмаринського війська краща, оскільки у гвардійців Римського єпископа основними її видами є антикварні мечі та списи. Але це тільки про людське око: по-перше, після замаху на життя Папи в 1981 році ватиканським бодіґардам дозволено мати вогнепали, хоча як правило охоронці понтифіка не тримають їх при собі, а по-друге, вишкіл проходить таки справді у Швейцарії – а це вже бренд. 

План передбачає блискавичну атаку одночасно з землі, моря та повітря. Для цього гвардійці мусять підкрастися до території атакованої держави, «перевдягнені блазнями, політиками та іншими негідниками». Але загрожена держава, щойно там дізналися про ворожі наміри, уклала договори про колективну безпеку з Андоррою, Монако та Вануату, тож тепер план вторгнення щонайменше потребує корективи. 

«Еко» припускає, що одним із мотивів агресії може бути бажання перехопити бюджетотворчу галузь санмаринської економіки – продаж поштових марок. Цей останній іронічний штрих, як уже, певно, збагнув читач, мусить додати кумедності до висміювання міфу про експансивну політику Римського престолу, про яку «всі знають». Адже наші упередження формуються зокрема й кількістю публічно повторюваних фраз. Наприклад, усі чули про «хитрість і підступність єзуїтів», але не всі – про їхню мужність і самопожертву, зокрема й при поширенні, як зараз би висловилися, прогресивних технологій. Тож у властивому собі стилі газета могла б написати, як ті ченці в XVII-XVIII століттях «шкодили економіці, заважаючи південноамериканським підприємцям розбудувати бізнес із захоплення серед місцевого населення рабів для подальшого продажу», як «з метою оволодіти душами наївних тубільців» поширювали серед них грамотність, причім рідною їхньою мовою, завдяки чому та вижила в конкуренції з іспанською та португальською, як навчали індіянців ефективних методів ведення сільського господарства (мабуть, щоб покласти прибутки собі в кишеню), як розвивали в Європі шкільну систему й театральне мистецтво (певно, щоб підірвати основи світської освіти й культури)…

Політичні «новини» не становлять основної тематики видання. Значніша увага приділяється суто гуманітарним проблемам. Наприклад, пролазливість професійних фотографів розглянуто в такому «прецеденті»: священик замість молодого помилково обвінчав наречену з чоловіком, запрошеним увічнити урочистість у світлинах, бо той усе крутився під рукою й невчасно вліз під благословення. А деякі тенденції сучасного мислення зіронізовано в такій «правдивій історії»: на традиційних парафіяльних зборах подружніх пар одна учасниця наважилася припускати, що її шлюб є не тільки досі дійсний, а й взагалі – яке нахабство! – щасливий. «Так, трапляються й у нашій сім’ї проблеми, конфлікти, – визнала вона, – але ми з чоловіком молимося до Бога по поміч і завжди її отримуємо, тож виростили вже чотирьох дітей і жодного разу ні він, ні я не порушили присягу вірності». Така заява, пишуть автори «Ека», викликала щире обурення парафіян, а особливо парафіянок, які розцінили всі ці вигадки як духовну пиху, неприховану зневагу до реальних людей із їхніми сексуально-психологічними проблемами. «Я давно помітила, що з цією парафіянкою щось не так», – наводить газета слова однієї з «ображених до глибини серця жінок». 

В публікації минулої суботи ми вже згадували про видання, які пропонують фейкові новини з метою висміяти або навпаки – зміцнити той чи інший засвоєний суспільством міф. «Еко де ла Каверна» – яскравий приклад дотепного застосування цього методу. Залишається додати, що електронна версія газети безкоштовно поширюється католицькою громадською інформагенцією «InfoCatolica».