Бувши великим політиком, Вінстон Черчилль дуже цікавився й актуальними питаннями всіх галузей науки, і хоча професіоналом в антропології або астрофізиці не став, його популярні статті на дотичні теми у 1920-1930-х друкувалися в британській пресі. Втім, щодо антропології над формулюванням іще слід подумати: адже ефективна та передбачлива політика тісно з нею пов’язана, бодай у найширшому розумінні термінів та суто практичних аспектах науки.
«Nature» – журнал з головною редакцією в Лондоні та кількома офісами ще в кількох великих містах світу – опублікував статтю, де розповідається про один із рукописів Черчилля, інформацію про який нещодавно надали читацькій публіці музейні працівники.
Цікавою обставиною є те, що одинадцятисторінковий текст про інопланетне життя найвидатніший англієць ХХ століття заходився писати через кілька днів після початку Другої світової війни, в той час, коли було про що інше подумати, адже питання про головування Черчилля в уряді на ту мить уже активно обговорювалося у верхівках британського суспільства.
У публікації «Nature» зазначається, що твір Дарвіна про походження біологічних видів, а також підручник із фізики 22-річний Черчилль прочитав іще 1896 року, коли служив в Індії офіцером британської армії. Автор статті Маріо Лівіо згадує про цей факт, очевидно вважаючи його ключовим у контексті теми. Нагадує й про датовані 1931 роком міркування Черчилля стосовно енергетичної сили водневих сполук – втім, на той час у винятково мирному застосуванні. Черчилль пише про машину в тисячу кінських сил, живлену речовиною, що вміщається всього лише у фунті води. А вже під час Другої світової британський прем’єр підтримував розробки радарної техніки та національну атомну програму. Про його ставлення до можливостей науки у військовій справі свідчить спогад маршала Артура Гарріса. На запитання «Ми воюємо зброєю чи логарифмічною лінійкою?» Черчилль відповів: «Спробуймо лінійкою». Він же був перший прем’єр-міністр, який запровадив при собі посаду наукового радника, а після війни сприяв фінансуванню лабораторій та технологічних розробок найширшого профілю – від молекулярної генетики до Х-променевої кристалографії.
Але знаючи все це, Маріо Лівіо все одно дуже здивувався, коли директор Фултонського музею Черчилля Тімоті Райлі (штат Міссурі, США) вручив йому віддрукований на машинці текст «Чи самі ми у Всесвіті?». Розпочату восени 1939 року статтю Черчилль редагував наприкінці 1950-х, перебуваючи в гостях у свого видавця Емері Ревса, – але в друк чомусь так і не віддав. І лише в 1980-х дружина видавця Венді Ревс передала рукопис до музею.
Переповідати переказане в «Nature» особливого сенсу немає, бо там наведено міркування, не раз тиражовані в науково-популярній публіцистиці тієї доби та пізніших часів. Може, тому й не став автор публікувати свою роботу, що на кінець 1950-х у ній уже не було якоїсь принципово нової думки, – все про безкінечність Всесвіту та тенденцію живих форм до самовідтворення й поширення, про умови, необхідні для існування органічних сполук, та планети, які цим умовам більш-менш відповідають.
Жваве зацікавлення викликає інше питання: чому в годину глобального конфлікту, коли вітчизна щойно вступила у війну і сам він, загальновизнаний фахівець-політик, мав би заопікуватися насущнішими справами, Черчилль раптом став писати про інопланетян? Знудило від зневіри в людстві й закортіло бодай думкою сягнути інших цивілізаційних можливостей? Був упевнений у перемозі, тож не дуже переймався поточними справами, тим більше що ще не був до них безпосередньо залучений? Передбачав галас довкола НЛО, який мав спалахнути щойно по закінченні війни, і вже готувався до нього?
Щодо перемоги – то напевне так. Адже ясно, що Черчилль розумів приреченість гітлерівського режиму як несумісного з закономірними тенденціями розвитку цивілізації, усвідомлював і різницю в ресурсах, якими розпоряджалися ворожі сторони. Але напевне завжди іронічному публіцисту і промовцеві хотілося й покепкувати над сучасним станом людства, що частково підтверджують його слова про не таке вже й велике та приємне враження від досягнень гомо сапієнса, сказані в його роботі.
