Дата найбільшого християнського свята – Пасхи, або Великодня, – цього року одна в західних і східних церквах. Такий збіг трапляється нерегулярно, раз на кілька років. Наприклад, так було 2010, 2011 і 2014 року, наступного разу так буде 2025-го. У буденній розмові зазвичай кажуть: «Коли цього року «католицька» Пасха?» або «Коли «православна» Пасха?». Це не цілком коректне формулювання. Точніше було б говорити, коли відзначається Великдень у західній християнській традиції і коли у східній. Адже чимало католиків відзначають свято в один день із православними, наприклад, українські греко-католики. І водночас у православній церкві Фінляндії дата Пасхи – «традиційно західна», тобто та сама, що й у більшості католиків та протестантів.
Цій темі присвячено нещодавнє інтерв’ю зі священиком і професором Юзефом Наумовичем, опубліковане зокрема у польському виданні «Deon». До речі, польською мовою нашому «Велико-дню» відповідає «Вєлка-ноц», що не позбавлено сенсу, адже святкована подія – воскресіння Христа – відбулася вночі, та й відповідні урочистості припадають переважно на нічний час.
Професор зазначає: Пасха святкується в неділю по першій після весняного рівнодення місячній повні, тобто не може настати раніше, ніж 22 березня. Отже, свято буває від 22 березня по 25 квітня, або, якщо дати, без уваги до реального руху світил, беруться за юліянським календарем, – від 4 квітня до 8 травня за календарем григоріянським. Але, говорить професор, на Сході повний місяць прийнято символічно пов’язувати з мучеництвом Христа, тож свято Воскресіння не може бути раніше, ніж на третій день по місячній повні, і коли неділя випадає ближче, то Великдень посувають на тиждень пізніше. Крім того, за східною традицією християнська Пасха неодмінно мусить бути після юдейської, що періодично призводить до перенесення дати до наступної повні. В результаті розбіжність між західною та східною датами Пасхи, коли така різниця взагалі є, становить один, чотири або п’ять тижнів, тобто це відмінність не фіксована, як у разі з Різдвом та рядом інших свят, а щороку інша.
Юзеф Наумович висловлює жаль щодо розбіжностей, що особливо відчутні у конфесійно строкатих країнах, яких зараз більшість. В давнину ця різниця була ще розмаїтішою і перемовини між церквами щодо уніфікації святкування велися з перших століть християнства. Але тоді дати варіювалися від регіону до регіону, ситуація ж, коли в одній місцевості Пасха святкується в різні дні у різних громадах, виникла значно пізніше. З іншого боку, це питання ніколи не належало до особливо конфліктних, тож ідеться радше про побутові незручності, ніж про принципову щодо віровизнання різницю. Набагато важливішим є релігійний зміст свята. І в цьому сенсі цікавою є інша стаття того ж видання, в якій нагадується про смисл: що власне святкують віряни, хоч би і в різні дні.
Автор статті, єзуїт Даріюш Пьорковський посилається на думку Йозефа Ратцингера (певний час Папа Бенедикт XVI), висловлену в книжці «Вступ до християнства». Кардинал Ратцингер заперечує поширену тезу, згідно з якою мучеництво Ісуса мало головною метою «вдовольнити безмежно ображену Божу справедливість». І вважає ближчими до істини слова з формули, яку вимовляє священик, розгрішаючи вірянина: «Отець милосердя хрестом і воскресінням свого Сина поєднав із собою світ». Мова не так про сплату боргу, пише Даріюш Пьорковський, як про створення можливості повернутися назад до Бога, від якого людина відокремила себе гріхом. І йдеться про повернення саме того, хто замордував Христа, – адже до розп’яття Ісуса доклав руку абсолютно кожен, оскільки всі є грішні. Автор наводить паралель із життєвою ситуацією. Зазвичай перший крок до примирення очікується від того, хто вважається винним у конфлікті. В даному ж разі перший крок робить сам Господь. Він приймає на себе всі наслідки гріха людини і пропонує їй відповісти кроком назустріч. І крок цей полягає передусім у тому, щоб винний визнав себе винним, а затим, подолавши навіяну сатаною особисту гордість, прийняв від Бога дар примирення.
