Єдиний проблемний вузол

Серед тисяч учасників міжнародної конференції, присвяченої питанням клімату, що проходила в колишній столиці Федеративної Республіки Німеччина Бонні, мабуть, не було жодного, хто приїхав би з такою надією та завзяттям, як лідери тубільних громад, що мешкають у лісових місцевостях різних країн. Таким патетичним зауваженням починає свою статтю Джонатан Воттс у британській газеті «Ґардіан». 

Ці громади протягом століть маргіналізу­валися, але останнім часом суспільство стало визнавати їхню роль у протидії згубним кліматичним змінам, оскільки корінні жителі сприяють збереженню лісів – природних пог­линачів вуглекислого газу. 

Перед початком ініційованих Організацією Об’єднаних Націй громадських слухань пов­ний автобус делегатів від автохтонних народів Америки проїхав по Великій Британії, Франції, Бельгії, Нідерландах і Німеччині. Активісти проводили бесіди з керівниками міст, природозахисних неурядових організацій та молодіжних рухів. Мета – заручитися підтримкою у справі захисту лісів. Адже ця діяльність індіянських громад часто стає причиною їхнього конфлікту з аграрними підприємствами, гірничими компаніями та державними силовими структурами, що стають на захист інтересів великого бізнесу.

«Наші народи дбають про ліси вже протягом тисяч років. Ми знаємо, як їх захистити», – говорить Кандида Дерек Джонсон, віце-президентка Гондураського альянсу індіянців. Вона озвучила головні вимоги групи: це повага до прав на землю, реагування на екологічні злочини, прямі переговори між зацікавленими сторонами щодо захисту лісів, звільнення громадських екологічних активістів від обвинувачень, завчасна та забезпечена повноцінним інформуванням угода з будь-яким стороннім підприємцем, що має намір розвивати свою діяльність у контрольованих тубільцями лісових масивах. А Кандидо Месуа з Мезоамериканського альянсу людей та лісів називає пріоритетом усунення від діяльного впливу не лише тих компаній, що загрожують лісовим масивам, але й місцевих громад, які, здобувши певні матеріальні вигоди, підтримали недобросовісних підприємців і таким чином зрадили предків, занедбавши їхню вікову традицію. 

У певному розумінні, як заявляють деякі делегати, це продовження боротьби корінних народів за землю, яку прибульці почали колонізувати кілька століть тому, за те, щоб залишатися жити на предківській землі, а також за те, щоб зберігалися чинними віддавна властиві місцевому населенню життєві вартості. І нині це передусім боротьба, зумовлена занепокоєнням, викликаним різкими змінами у природному довкіллі. Головна складова цієї справи – пропаганда: автобуси з громадськими активістами їздять по містах, публіці пропонуються тематичні мистецькі програми, надається електоральна підтримка тим кандидатам, які виступають союзниками екологів-автохтонів.

Природозахисна діяльність індіянських громад дає й певні суто фінансові вигоди. Дослідження Світового ресурсового інституту показали, що підпорядковані тубільцям ліси забезпечують значну економію коштів на очищення атмосфери від вуглекислого газу. Тільки по Болівії, Бразилії та Колумбії за останні 20 років заощадження становило до 34 мільярдів доларів. Це так само, якби з доріг прибрали близько 12 мільйонів легкових автівок.

Втім, індіянське традиційне мислення не ділить реальність на економічно-господарський і духовно-культурний аспекти. Для цих людей усі світові негаразди постають пов’язаними в єдиний проблемний вузол. Як заявив нікарагуанець Марко Ривас, семеро одноплемінників якого тільки в цьому році загинули, чинячи опір загарбникам індіянських територій, «ми не хочемо віддавати наші землі, щоб ліси на них були знищені в гонитві за прибутками. Для нас ця земля є священною».

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті