Віслюк екстремізму

В останні роки вже були повідомлення про напади ісламських екстремістів на християнські храми в Єгипті. Але ось нещодавно бойовики атакували суфійську мечеть на Синайському півострові. Загинули й були поранені сотні людей. Офіційні особи держави вже назвали цю терористичну атаку най­страшнішою в сучасній історії Єгипту. 

Суфізм – це відгалуження ісламу. Тобто напад був націлений на людей тієї самої релігії, але, як зараз прийнято говорити, іншої конфесії. У публікаціях газети «Вашингтон Пост» робиться спроба розібратися, чим же могли послідовники суфізму спровокувати агресію з боку мусульман іншого ідейного напряму. 

Ідеться про дуже давню містичну течію в ісламі, яка акцентує увагу на індивідуальних духовних пошуках, особливо ретельно уникає матеріалістичних інтерпретацій реальності і ставить головною метою особисту близькість до Бога. Суфійське виховання зосереджене на тому, щоб відвернути увагу людини від світських речей і спрямувати її на внутрішній світ, спонукати до очищення душі та містичного споглядання божественних властивостей. В межах цього руху виникла одна з найбагатших у світі літературних традицій. Прикладом можуть слугувати твори персидських поетів Джалаледдина Румі та Хафіза Ширазі, турка Юнуса Емре…

Сучасні послідовники суфійських доктрин плекають толерантність і плюралізм, тобто якості, що в межах різних релігій викликають ненависть фундаменталістів. І прибічники цього вчення, яке часто ще називають ісламським містицизмом, в останні роки часто піддавалися агресії. Подіям у Єгипті передували напади екстремістів на прочан до суфійських святинь у Пакистані. 

Суфізм часто помилково вважають сектою, але, наголошує «Вашингтон Пост», насправді це не секта, а ширша традиція, що виходить за межі окремих релігійних угруповань та приваблює членів різних спільнот. Більшість суфіїв – суніти, хоча є серед них і шиїти – представники другої великої гілки ісламу. Професор ісламських студій Мічиганського університету Александер Книш говорить, що суфізм – це структурно аморфна духовна течія, яка пронизує різні верстви населення, незалежно від соціального статусу та номінальної конфесійної приналежності. Від ХІІ століття суфізм поширився не тільки в традиційно ісламських країнах, але й у Китаї, західній Африці та США. Був він свого часу дуже популярний і серед татар у Кримському ханстві, і в середньовічній Іспанії, й на Кавказі. Приходячи до певної країни, він багато чого запозичує з місцевої культури, роблячись зручним до наслідування.

Непорозуміння щодо суфізму поширені навіть між мусульманами – так зокрема вважає імам Фейсал Абдул Рауф, американський релігійний діяч єгипетського походження, який заснував так званий Кордовський Дім, що поширює ідеї поміркованого ісламу на Заході. «Йдеться не про щось інше, як про певний вимір в ісламі, – додає один із товаришів імама в телефонному інтерв’ю. – Це власне іслам, але ми фокусуємося на медитації, проводимо колективні співи, що допомагає нам відкрити своє серце. А вигадки інших мусульман про нас – це приблизно те саме, що вигадки вірян інших релігій або атеїстів про мусульман». 

Хоча інші мусульмани здебільшого мають суфіїв за просто собі диваків, навіть ексцентриків, деякі фундаменталісти вбачають у них загрозу, а їхніх лідерів вважають єретиками та віровідступниками. І в останні роки, крім уже згаданого Пакистану, було вчинено напади на суфіїв в Індії та на Близькому Сході. Чимало мусульман налаштовані проти суфізму, бо вважають тільки ортодоксальну форму сунізму єдино вірною інтерпретацією своєї релігії. А звичай суфіїв вшановувати реліквії святих, що прославилися в минулих поколіннях, витлумачують як ідолопоклонство.

Втім, і серед ісламських екстремістів є різні підходи до питань дружби та ворожнечі. Одні готові чинити насильство проти всіх, хто дотримується альтернативних поглядів у межах однієї релігії, інші ж з осудом ставляться до такої практики, вважаючи, що є нагальніші проблеми, і мусульманам слід відкласти на потім свої конфлікти, щоб не розпорошувати сили на радість ворогам. 

Уся ця ситуація створює враження, що багато хто із задіяних у ній людей не так керується раціональними міркуваннями, як піддається ідеологічній інерції, що працює як машина. І якщо, крім уже згаданих представників «високої літератури», що поширювали ідеї суфізму, згадати, либонь, найвідомішого поза ісламським світом фольклорного персонажа, оповідки про якого теж відносять до даної традиції, то він, мабуть, на всі ці події відреагував би, як в одному з анекдотів, що про нього розповідають. «Куди ти їдеш, ходжа», – запитали у Насреддина. «Я їду не куди хочу сам, а куди хоче мій упертий віслюк», – відповів він. 

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті