«Людство дало згоду на геноцид»

Так вважає автор статті у «Вашингтон Пост» Ішан Тарур. Кількість жахливих історій із М’янми пригнічує, пише він. Від кінця серпня понад 626000 етнічних рогінджів утекли зі штату Ракхайн через проваджувану проти них систематичну військову кампанію. Це наймасштабніша присилувана етнічна міграція після геноциду в африканській Руанді. За оцінками громадської групи, що займається допомогою потерпілим у конфлікті, тільки за місяць від кінця серпня до кінця вересня загинули близько 9000 рогінджів, з них 1000 – маленькі діти. Супутникові дані показали, що сотні сіл згоріли вщент. Практично всі, кому вдалося втекти до таборів біженців у Бангладеш, розповідають справжні жахіття.

«Моєму старому батькові вони впхали в рота дрючок, а потім перерізали йому горло, – цитує Ішан Тарур розповідь жінки на ім’я Алмас Хатун кореспондентові «Сідней Морнінг Геральд». – Я постійно думаю про свої дітей. Я не змогла їх врятувати. Вони вбили сімох моїх дітей, мого чоловіка та двох його братів». 

Сама вона прикинулася мертвою й зуміла згодом вибратися в безпечне місце, подалі від вогню і трупів убитих родичів.

За результатами розслідування, проведеного «Асошиейтед Прес» на основі інтерв’ю з 29 жінками й дівчатками віком від 13 до 35 років, зазначено, що здійснено навмисну кампанію масового зґвалтування. Військові й агресивно налаштовані проти рогінджів бойо­вики грабували, катували та ґвалтували, аби терором спонукати «небажаних» жителів регіону полишити свої домівки й десь податися в пошуку порятунку. 

Кореспондент «Нью-Йорк Таймс» Ніколас Крістоф розповів про свої розмови з жінками-рогінджами, що були зґвалтовані й бачили вбивства своїх близьких. Він закликав Аунг Сан Су Чжи, чи не найвизначнішу у М’янмі й донедавна опозиційну громадську лідерку та лауреатку Нобелівської премії миру, вислухати розповідь 21-річної Хасини Бегум, яка бачила у своєму селі вбитих чоловіків і хлопчиків, чиї тіла звалювали в купу, обливали бензином і спалювали. А жінкам і дівчатам судилася ще тяжча доля.

«Я намагалася сховати свою дитину, прикривши її своєю хусткою, але вони побачили її ногу, – розповіла Хасина Крістофові. – Вони схопили мою дитину за ногу і вкинули у вогонь». Потім солдати били Хасину, – досі є шрами. Її та її родичку Асму Бегум зґвалтували, а потім замкнули в халупі, яку підпалили. 

Жінкам удалося втекти через діру у стіні. За три дні вони дійшли до кордону з Бангладеш. «Коли я засинаю, то шукаю коло себе свою дитину, – казала Хасина Крістофові, – а прокидаюся з криком».

Меморіальний музей Холокосту у США, працівники якого ще два роки тому застерігали, що ситуація у М’янмі дозріла до кривавого етнічного конфлікту, разом із місцевою групою з прав людини опублікував минулого місяця доповідь, де йшлося про докази, згідно з якими дії м’янмаських військовиків можна кваліфікувати як геноцид. Державний секретар США Рекс Тіллерсон назвав усе, що сталося з рогінджами, етнічним чищенням. З аналогічними заявами виступили посадовці ООН. Але реальних дій, і не тільки з боку США, майже не видно, вважає Ішан Тарур. Ісламські лідери Туреччини та Малайзії якийсь час говорили про трагедію мусульман-рогінджів, але здебільшого замовкли. В Індії, яка має вплив на М’янму, симпатія до біженців відіграла меншу роль, ніж міркування внутрішньої політики, а саме страх перед загрозою ісламістського екстремізму з боку потенційних іммігрантів. А Китай, який має тісні відносини з генералами М’янми та глибокі економічні інтереси в цій країні, запропонував план репатріації, який, імовірно, захистить найвище м’янмаське керівництво від подальших претензій з боку міжнародної спільноти. Втім, власне «рогінджі мало важать для Пекіна», – відзначає у «Нью-Йорк Таймс» Ніколас Беклен із «Міжнародної амністії». – Репатріантам не дозволять повернутися до рідних сіл, які перетворено на купу попелу. Людей відправлять до похмурих таборів для інтернованих. Система дискримінації та сегрегації, яка зробила їх такими вразливими, ще більше укоріниться».

Нещодавня опозиціонерка, а нині одна з керівниць держави Су Чжи стверджує, що свідченням рогінждів не можна цілком вірити і обвинувачує представників цього етносу в тероризмі. Захисники політичної діячки вважають, що їй доводиться провадити складну гру зі впливовими військовими силами країни, але факт залишається фактом: її маневри сприяють приховуванню гуманітарної катастрофи, майже цілком закритої для незалежних ЗМІ.

Коли журналісти звернулися до представника адміністрації штату Ракхайн, він кепкував: «Ці жінки запевняють, що їх зґвалтували, але подивіться на них, – ви гадаєте, що вони привабливі для зґвалтування?».

Інший високопоставлений чиновник із Ракхайну, даючи інтерв’ю для «Нью-Йорк Таймс», засвідчив відмову м’янмаського уряду навіть визнавати існування такого етносу, як рогінджі, й назвав свідчення про геноцид «фейковими новинами».

А водночас «злочин проти людяності є викликом для всього людства і вимагає відповіді від усіх нас», – пише Ніколас Крістоф. 

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті