Саме цей напис зустрічався чи не на кожній сторінці невеличкого зошиту, що його до «Одеських вістей» приніс один наш читач. Там – з десяток гуморесок, які висміюють вади, притаманні чи не кожній людині.  Авторка віршованих «усмішок» – жителька Білгород-Дністровського Алла Григорівна Аргірова, яка 45 років свого життя присвятила вчительській роботі. 

Жінка народилася 1947 року, в місті Татарбунари Одеської області. У 1969-му закінчила факультет іноземних мов Ізмаїльского педінституту. Спочатку навчала французької мови дітей в сільських школах Одещини, а з 1988 року почала викладати в Білгород-Дністровському педагогічному училищі.  І хоча Алла Григорівна через хворобу вже чотири роки не працює, її не забувають учні та колеги, адже за роки своєї роботи вона встигла завоювати їх любов та повагу. Деякі з її підопічних, вирісши,  самі обрали вчительську професію. Сама ж викладачка мала захоплення, про яке знали лише найближчі, і про яке так доречно згадати напередодні Першого квітня. Мова йде про ті самі гуморески. Веселі віршики з народного побуту, які піднімали настрій, і які до сьогодні були відомі одиницям.

– Буває, почую раніше смішний анекдот чи ситуацію з життя, доберу трішки риму – і з цього часом виходило дещо, – згадує Алла Григорівна перші спроби в жанрі. –  Свої гуморески читала тільки у вузькому колі: родичам, друзям, колегам. Багатьом подобалося. Зараз хворію, прикута до ліжка, вже давно нічого не пишу. Це захоплення як з’явилося так і зникло, вважаю, що є люди, які пишуть набагато краще за мене.  Сама ніколи не думала публікуватися, на цьому наполіг мій однокласник, який власне і приніс в редакцію рукопис з віршиками. Так що, сьогодні це буде прем’єра.

Можливо, сюжети цих гуморесок хтось чув з оповідок знайомих, чи вичитав на останніх сторінках газет. Та чи є в цьому щось дивне? Напевно, кожен хоч раз в житті ухилявся від роботи по дому, випивав трохи зайвого, сперечався з членами сім’ї.  Такі типові ситуації вже довгі роки стають основою для анекдотів. Можна, звісно, злитися на «неідеальних людей», звинувачувати їх у всіх смертних гріхах та закликати вести себе пристойно. Але хіба багато хто прислухається до таких повчань? Чи не простіше посміятися над людським невіглаством, звести подружній конфлікт до жарту? Ми, наприклад, ніколи не проти зайвий раз повеселитися. І пропонуємо це зробити вам, шановні читачі.

Ерудити

У сільпо, у магазині,

Черга аж за ріг.

І ставали у ту чергу

Всі, хто тільки міг.

Підійшла дівиця модна,

Ззаду прилипа.

– Що дають? По чім? 

І скільки? –

У людей пита.

– Та не знаю, – каже дядько, – 

Що тобі сказати.

Мопассана і Дюма

Будуть продавати.

– А це що?  Якісь парфуми?

Чи взуття фірмове?

– Знаєш, відповідь тобі

Дати не готовий.

Чудернацькі  якісь назви

Не мішало б знати.

Сам на пробу хочу я

Зо дві пляшки взяти.

Порада

– За порадою до тебе

Я звертаюсь, друже.

Бачиш, як на старість літ

Розтовстів я дуже.

А ще ж хочу, як колись

Буть струнким, високим.

Щоб на мене заглядались

Дівки кароокі.

– А ти ввечері і з ранку

Пробігай до Шабо.

Через місяць як до меду

Будуть липнуть баби.

– Аж до Шабо?

Таку даль я не подолаю.

Дай якийсь другий рецепт

Я тебе благаю.

– Є й порада друга в мене,

Можеш скористатись:

Треба тричі на добу

З жінкою кохатись.

– Із моєю по три рази?

Та це ж я втомлюся!

Ну, та й скільки  тут до Шабо?

Бігом я займуся.