Талант і сумління Олександра Довженка

Війна, сповнена жорстокості, насильства і ганьби, стає надзвичайною темою у творчості Олександра Довженка. Він написав кіноповість «Україна в огні» правдиво, реалістично і з натхненням. Щоденникові записи великого генія є документом доби трагічної долі України. 

З початком війни Олександр Довженко добровольцем іде на фронт захищати рідну землю, працює в центральних газетах, пише статті і оповідання, які кличуть до бою за свободу, за життя України. 23 червня 1941 року в Одесі в газетах «Большевистское знамя» і «Чорноморська комуна» (нині газета «Чорноморські новини») він надрукував першу статтю періоду війни «До зброї!», в якій закликав: «До зброї! До роботи! До самовідданості!..до перемоги». Ця стаття була передрукована в провідних республіканських і обласних газетах як заклик захищати нашу землю. Як журналіст і публіцист Довженко їздив на всі фронти, щоб особисто все побачити і описати. В 1942–1943 роках він написав кіноповість «Україна в огні!», у 1944–1945 роках – «Повість полум’яних літ», оповідання «Ніч перед боєм», «Відступник», «Стій смерть, зупинись!», «На колючому дроті».

   У жанрово і тематично різнобарвному творчому доробку Олександра Довженка періоду війни на перший план виступає українська проблематика. Він перший і єдиний у тогочасній літературі робить найрішучіший крок: тема долі українського народу стала домінантною в його творчості періоду війни, що викликає невдоволення і критику, яка надає творам Довженка не етнокультурне, а соціально-політичне забарвлення.

   В творі «Україна в огні» Олександр Довженко порушує важливі морально-етичні проблеми гуманізму, патріотизму і віри до людини. Варто схилити голову перед громадянською мужністю митця, який ризикував першим в українській радянській літературі показати найтрагічніший період війни – її самий початок, коли радянські війська відступали, а Україна опинилася під тягарем фашистської окупації. Сьогодні ми знаємо, що Сталін у 1943 році заборонив друкувати кіноповість і здійснити екранізацію фільму «Україна в огні». Тоді Довженко зазнав чергових репресій: його позбавили права повернутися на Україну й очолити Київську кіностудію.  

   Актуальною кіноповість Довженка «Україна в огні» залишається і сьогодні, коли Російська федерація здійснює воєнну інтервенцію на українській землі. «Так не підкорятися і так умирати, як умирають українці, можуть лише люди високої марки», – стверджував Довженко у своєму творі на початку 40-х років ХХ століття. Цих слів заслуговують і українці-добровольці , що захищають Україну на Донбасі. 

   Можна назвати масу прикладів із кіноповісті «Україна в огні» про любов наших громадян до України, її людей і рідної землі. Вони не хотіли неволі і рабства в чужій країні. «Дайте мені хоч жменю землі! Прошу вас!.. Рідна земле моя». Так міг сказати лише  великий патріот України. 

Довженко любив свій український народ. «Коли б я вірив у Бога, я попросив, помолився б йому, аби послав Він мені ясного розуму на десять літ, щоб зробити щось добре для свого  народу, і більше нічого б не просив».

Як хотілося б, щоб сьогодні наші можновладці так щиро любили свій народ, як Олександр Довженко. Його слова «Я не можу радіти, коли навколо мене людям погано. Мені соромно, так соромно, ніби я винен, що люди бідні, погано одягнені». Як хочеться щоб ці слова прочитали наші українські керманичі. Чи здатні вони бодай промовити слідом за генієм: «Я не хочу жити краще свого народу, я не можу і не хочу жити і бачити нищення, конання мого народу. Я хочу розділити його долю цілком, ущерть і без оглядки».

   Життя і творчість Олександра Довженка перебували під величезним тиском ідеологічного пресу тоталітарного минулого України, а його доля віддзеркалює трагічний стан України в XX столітті. Його творчість має національний характер і синівську любов до України. В українській культурі XX століття навряд чи можна знайти постать величнішу і більш трагічнішу, ніж Олександр Довженко. Він являв собою найяскравіший зразок долі потужного художнього таланту в країні – в’язниці. Він – великий гуманіст, який не мислив  себе без постійного спілкування з простими людьми, без своєї діяльності на благо народу, без органічного його єднання з ним, носієм ідеалів добра і краси, взірцем письменника – громадянина. 

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті