Поговоріть з керівником сільгосппідприємства про результати реформи в АПК – почуєте «плач» про неувагу держави і диспаритет цін. Поговоріть з фермером – він скаже, що взагалі нема сенсу працювати на землі, шкурка вичинки не варта. Поспілкуйтеся з городником – він поскаржиться, що з кожним роком помідори усе гірші, картоплі все менше, а морква та взагалі не зійшла. Запитайте чиновника від сільського господарства – довідаєтеся про окремі успішні підприємства.
Те, що відбувається, називають реформами. Зовні справді все видозмінилося, а яким уявляється цей процес зсередини? Хотілося б одержати офіційний і вичерпний аналіз результатів реформи в АПК України. З висновками. З подальшим планом дій – щоб всі суб'єкти цього сектору вибудовували свою роботу у вивіреному напрямі. Але замість відкритої та об'єктивної інформації – якась метушня.
Пам’ятаєте малюнок Маленького Принца в Екзюпері? Всі були переконані, що це – капелюх. А, з’ясувалося, це був удав, що проковтнув слона...
Те, що українське село занепадає – це факт. За 7 років між переписами (у 2001 та 2008 роках) сільське населення скоротилося на 8%, у той час як міське – на 3%. З карти незалежної України щороку зникають 20 сіл (говоримо – "колиска нації"). А скільки ледве животіють? За даними Держкомстату, за роки незалежності в Україні поголів'я корів і свиней скоротилося у 2,7 раза, великої рогатої худоби – у 4,5. Тільки за перше півріччя поточного року до України завезено продуктів тваринного походження на 618 млн доларів США.
Кульгає на обидві ноги соціальна сфера: як констатує Мінагрополітики, у 72% сіл відсутні дитячі садки, у 42% – клуби і будинки культури, у 50% – немає загальноосвітніх шкіл 1 – 3 ступенів. Хіба ми хотіли одержати від реформування АПК такі результати?
На зорі перебудови її ідеологічні "виконроби" (серед яких була і авторка цих рядків) стверджували, що без активізації "людського чинника", без "відчуття господаря", "нового мислення" ривок уперед неможливий.
Йшлося про те, що потрібно змінити ставлення колгоспника до праці. Головною перешкодою вважалося відсутність права на землю, відчуження селян від засобів виробництва та продуктів праці. Теоретично все було просто: дамо колгоспникам наділи, вони старанно почнуть на своїх ділянках працювати і в остаточному підсумку настане достаток небачений. Відверто скажемо, розсудили по-шариковському: все відібрати (у держави) і поділити!
Старий корпус керівників тоді нам доводив: поява в людини "відчуття господаря" без наявності у нього реального господарства, технічного оснащення – утопія. А ривок вперед неможливий без глибоких наукових знань і впровадження сучасних технологій, що переважній більшості дрібних власників не до снаги. Але ми, журналісти перебудовної романтики, не хотіли чути ці та багато інших аргументів. ЗМІ стали "зброєю в руках" реформаторів.
Що маємо на сьогоднішній день? Запитання перше: чи вдалося активізувати "людський чинник"? Візьмімо кількість власників земельних сертифікатів і порівняймо з кількістю людей, безпосередньо задіяних у сільськогосподарському виробництві. Оскільки офіційних даних немає, скористаємося окремо взятими прикладами. У селі Новоселівці Кілійського району з базовим сільгосппідприємством СВК "Єнікіой" уклали договори 818 пайовиків. На підприємстві працюють стабільно 110 чоловік, у найбільш напружений час сільгоспробіт – до 180-ти. Тобто з шести власників землі на ній працює один. Але це – багатопрофільне господарство, у якому зберегли таку трудомістку галузь як тваринництво. Якщо ж взяти підприємство, яке займається винятково рослинництвом, а таких у нас переважна більшість, то співвідношення власників земельних сертифікатів і людей, які працюють на цій землі, буде ще менше, – один до десяти. Висновок: після реформи в АПК на селі з'явився великий прошарок дрібних рантьє (рента – нетрудовий доход). Так, на такий доход – від 1,5 до 3 тонн зерна на рік – прожити не можна. Але й скидати з рахунку цей загін рантьє невірно – власникам сертифікатів на землю видається приблизно п'ята частина від валу ранніх зернових. Поділіть 50 мільйонів тонн зерна, які зібрані в Україні, на п'ять...
Отже, господарі земельних наділів, одержуючи п'яту частину врожаю "за просто так", звичайно, про хід реформ в АПК мовчатимуть.
Один з агрономів, який мешкає у Болградському районі, одержав пай, але втратив роботу, так охарактеризував стан справ: "Орендна плата за земельні паї сприймається сільським населенням як свого роду моральна компенсація за заподіяний реформами збиток. Останнім часом соціальне напруження на селі зростало, і, щоб не допустити заворушень, Президент своїм Указом удвічі підвищив орендну плату – з 1,5 до 3% від вартості земельного паю. Для чого Бог послав Вороні шматочок сиру? Щоб вона мовчала!"
Ось він, наш "людський чинник"... Ось воно, "нове мислення"... Висновок: реформа не перетворила колишніх колгоспників у господарів. А, отже, це або невдала реформа, або нам говорять одне, а роблять зовсім друге.
Провідники реформ не перестають говорити про ринок і ринкові відносини. А чи може виробник сільгосппродукції на нашому ринку самостійно розпоряджатися результатами своєї праці? Тобто продати товар за тією ціною, яка покриє його витрати і забезпечить прибуток, необхідний для подальшого розвитку підприємства? Перефразовуючи відому приповідку, продати-то він би продав, але хто ж йому дасть? Події останніх років на ринку зерна – цьому була присвячена не одна публікація нашої газети – показують, що селянин не може розпоряджатися своєю продукцією. Фактично нею розпоряджаються ті, хто завчасно посів ключові позиції у схемі експорту зерна. Починаючи від чиновників, які установлювали квоти, і закінчуючи власниками елеваторів.
До речі, що-що, а розвиток експорту зерна йде семимильними кроками. Якщо за перше півріччя 2003 року Україна експортувала зернових культур на 214 млн доларів США, то за аналогічний період поточного року – на 1 млрд 637 млн доларів. Це – офіційні дані Держкомстату. Що перепало від цього пирога виробникові? Ось тема для розмови. Але власники земельних паїв зі своїм "шматочком сиру" мовчать. Тим часом на селі розгортаються цікаві події.
Переважна більшість власників, учорашніх колгоспників, не можуть та й не дуже бажають обробляти свої наділи і передали їх в оренду. Кооперативам. Приватним підприємцям. Товариствам з обмеженою відповідальністю.
Станом на 2000 рік картина була така. На базі 10,7 тисячі КСП створено 14,7 нових агроформувань, з них 47% – ТОВ, 26% – кооперативи, 21% – приватні підприємства, 5% – фермерські господарства. Як змінилася картина за останні вісім років? Якщо ви, шановні читачі, зумієте знайти такі дані, поділіться ними, будь ласка з авторкою. Підозрюю, що кількість кооперативів зменшилася. Тим часом, саме вони – найприйнятніший до початкових ідеалів реформи варіант. Тому що власники землі тут найбільш наближені до участі в управлінні. А от роль пайовика у ТОВ і ПП однозначна: у кращому разі він тут найманий робітник, у гіршому – підписав договір, і "не сунь свого носа не у свої справи". Експлуатуючи його землю, приватник наживає особистий капітал.
Безсторонні аналітики стверджують, що кооператив – найменш ефективна форма організації виробничого процесу (якщо не брати до уваги фермерів). Так, наприклад, у Болградському районі у середньостатистичному 2006 році у кооперативах в середньому зернові дали рентабельність 14%, а у приватних підприємствах – 63%. Приватник справді домагається вищої врожайності при менших затратах. І, насамперед, він заощаджує на використанні робочої сили. Два характерних приклади. Щоб не утримувати штат сторожів (які ще не дають гарантії від розкрадань), приватний підприємець із села Виноградівки Болградського району Георгій Кочмар для охорони ферми використовує собак. Надійність цих сторожів – стовідсоткова, витрати на їхнє утримання – на чотири порядки нижчі.
Холдинги, не будучи обмеженими у фінансових коштах, з метою економії робочої сили купують високопродуктивну техніку. Один з прикладів – ТОВ "Агропрайм-Холдинг", що орендує і обробляє 18 тисяч гектарів землі на території Болградського, Ізмаїльського, Саратського, Арцизького і Тарутинського районів. У збиранні врожаю холдинг задіює 10 комбайнів – чотири "дони", три "jоhn deere " і три "case". На кожен комбайн – два "камази" для вивезення врожаю. Порахуйте, скільки потрібно було механізаторів і водіїв, якби роботи велися на стареньких "нивах", а зерно вивозилося "газонами"...
Очевидно: в АПК набирають висоту ті підприємства, які працюють з найвищою рентабельністю. І життя йде за законом джунглів – виживає найсильніший. Найслабші кооперативи, акціонерні товариства то там то тут поглинають інші інвестори. Їхні імена – таємниця за сімома печатками. Якщо говорити про південні райони Одещини, то ці приклади є і у Кілійському, і у Болградському, і у Ренійському районах. Це – не погано! Просто це не те, що селянам обіцяли на початку реформ.
До речі, ви помітили, що одвічне "господар" уже замінили іншим визначенням – "ефективний власник"?
Про перспективи українського села ми попросили висловитися голову ради сільгоспвиробників Кілійського району, депутата райради Михайла Афанасійовича Стоєва:
– Я уявляю, що приблизно буде. Розвалять сільгоспвиробників, а разом з ними і село. Це – реформа для окремих людей. Основна маса селян постраждає. Не знаю, чому люди сліпо ідуть на це. Мені доводиться постійно пояснювати своїм односільчанам, що означає кооператив для села. Це до 180-ти робочих місць, це річний фонд заробітної плати у 2,15 мільйона гривень. Плюс 600 тонн зерна – як доплата на зароблену гривню. Плюс пільгові розцінки при обробітку особистих підсобних господарств у 2 гектари. А якщо ти здаси свою землю в оренду приватникові, що одержиш? Три тонни зерна – і до побачення. Ми прагнемо зберігати свою конкурентоспроможність, зароблений прибуток спрямовуємо на придбання нової техніки. Але ціни, які зараз диктують... Мета – довести до занепаду якнайбільше підприємств. Щоб потім потихенько прихопити і піти далі. А я завжди своїм односільчанам кажу: зараз треба перечекати. Коли знімуть мораторій на продаж землі, ті, хто має великий капітал, ріллю розберуть. І одразу почнуть переінакшувати закони. Таким чином, щоб на землі було вигідно працювати. І працюватимуть. Якщо ми зуміємо зберегти за собою землю і техніку, ми теж будемо нормально трудитися і жити. А якщо зараз віддамо свої наділи, станемо наймитами.
Розуміють це не лише керівники. Нещодавно мені довелося спілкуватися з членами кооперативу "Росія" у селі Приморському Кілійського району:
– Так, важко працюємо, але духом не падаємо, – зізналася городниця Варвара Ковальова. – Важливо те, що ми зберегли свій "колгосп", самі обробляємо свої землі. Що виростимо – все наше.
– Ми чуємо, що відбувається навколо, – говорить інша городниця Поліна Суворова. – Приватники змушують людей віддавати землю в оренду на 25 років. Не хочеш – забирай свій пай, тоді взагалі нічого не одержиш. А що таке оренда на 25 років, особливо для пенсіонера? Він і не проживе стільки...
Звичайно, люди міркують так, тому що голова СВК "Росія" Устина Пилипівна Чеботарьова провадить роз'яснювальну роботу. Більше того, керівник уже сьогодні готує молоді кадри фахівців, які зможуть і у перспективі утримати конкурентоспроможність кооперативу. Але далеко не у кожному селі є такі лідери, які просувають ідеї реформи у їхньому первісному варіанті – в інтересах колишніх колгоспників.
На завершення. Інститут аграрної економіки Української Академії аграрних наук нещодавно узагальнив 10-річний досвід реформування АПК і розробив теоретичні основи переходу сільського господарства країни до ринкових відносин. Що ж сьогодні нам говорять теоретики? "По-перше, ринок передбачає наявність вільного підприємництва, ключовою постаттю якого є господар-власник, підприємець. Для його успішного функціонування необхідно ввести інститут приватної власності на землю і майно і на їхній основі сформувати багатоукладну економіку". І далі: "У ринковій економіці діяльність суб'єкта господарювання оцінює ринок. Отже, необхідно виключити штучну підтримку підприємств, що погано працють, ініціювати їхню реструктуризацію і санацію".
То що ж таке реформа в АПК? Я бачу удава, що ковтає слона. А ви?
