В українській гуманітарній науці так склалося, що переважна більшість дослідників образотворчого мистецтва давніх століть (античності, середньовіччя, нової доби – до кінця XVIII століття) працювали і працюють у двох містах України – Києві та Львові. На це є свої причини, і одна з них та, що ці два міста є дуже давніми, заснованими в неозору епоху Середньовіччя, в них збереглося чимало пам’яток давньої архітектури й мистецтва.
Але ми, кияни і львів’яни, завжди раді, якщо до нашого невеликого гурту мистецтвознавців-медієвистів приєднуються компетентні фахівці з інших міст України. Ми особливо раді за Анатолія Андрійовича Жаборюка, який поєднує в собі високопрофесійного філолога й історика давнього українського мистецтва. Він пише трохи не так, як ми тут, у столиці, наприклад, не обсипає читачів спеціальною термінологією (чим часто “грішимо” ми), але водночас досить глибоко та істотно міркує про сутність та естетичну природу багатьох явищ українського мистецтва Княжої доби, Гетьмансько-Козацької доби та епохи Просвітництва.
Всіма цими якостями позначена доопрацьована, збагачена нова монографія професора Анатолія Жаборюка “Давнє українське малярство” (Одеса, видавництво “Маяк”, 2003). Це перевидання праці, яка вперше була видана чверть століття тому, але не є точним її повторенням. Анатолій Андрійович вніс чимало нового із спеціальних праць з ікономалярства, монументального малярства (мозаїк, фресок), портрета євангельських сюжетів у мистецтві, що з’явилися в Україні і за її межами за ці 25 років. А головне – значно відкоригована методика написання книги. Автор і в попередньому виданні не дуже кланявся тодішньому ідеологічному монстрові, який, про що б науковець не писав, навіть про доісторичну архаїку, - вимагав цитувати “класиків” і якось прив’язувати до цих цитат свою методику дослідження. У поновленій праці професор Анатолій Жаборюк цілком стоїть на історичній правді про давнє українське малярство, відкидаючи усі вигадки (псевдоідеологічні, шовіністичні, меншевартісні) про природу українського мистецтва.
Книга виховна, написана просто, в ній чутливо простежена основна лінія українського мистецького процесу, відколи наш народ живе під благословенним покровом християнської релігії, офіційно запровадженої 988 року за великого князя Володимира. Автор переконливо доводить мажорну, зростаючу лінію гуманізму в мистецтві, розширення жанрового корпусу, паралельний, але не конфронтаційний розвиток різних жанрів у мистецтві, особливо релігійних і світських, наприклад, ікони і портрета.
Коротко, але цілком вистачально для читача, для студента, охарактеризована персоналія українських митців. Наше мистецтво, на відміну від мистецтва інших країн з переважаючою православною вірою, не було цілком анонімним від самих початків. Ми знаємо імена ряду митців, починаючи вже з XI століття, і чим ближче до нашого часу, тим їх більше відомо. Автор дає їм характеристику. У книзі вміщено близько сотні ілюстрацій, на жаль, більшість з них не кольорові, а чорно-білі, що для мистецтва, особливо для ікони (де колір має змістове, символічне значення) є небажаним. Але дати корпус кольорових відбитків не було звичайно у волі автора. Книгу про мистецтво (я ще раз підкреслюю) написав філолог, тому я хотів би похвалити його гарну розмаїту мову викладу, яка доступна і зрозуміла всім.
Одеса, її давнє видавництво “Маяк” зробили добру справу, видавши цікаву, потрібну, цінну книгу ветерана-професора Одеського університету Анатолія Жаборюка.
