Я беру з трепетних рук пожовклі від часу фотознімки і слухаю учасника багатьох боїв Данила Микитовича Стояновського. Визволяв Одесу. Після тяжкого поранення він не комісувався, а воював за життя поранених у санпоїзді.
Це і визначило його післявоєнну долю. Закінчивши Ленінградську медичну академію, був направлений у Казахстан на полігон, де випробовувалося атомне озброєння. Служив він у військовому госпіталі. Коли сам одержав високий ступінь опромінення, вийшов інвалідом на “гражданку”. Продовжував трудитися. Став доктором народної медицини, нагороджений премією за книгу “Спогади про війну”. Удостоєний почесного звання “Заслужений лікар України”. Нагороджений багатьма бойовими орденами і медалями. Незважаючи на похилий вік, підтримує зв’язок з учнями 57-ї одеської ЗОШ, яким подарував баян свого єдиного трагічно загиблого сина. Разом з ветераном розділяє і прикрощі, і радощі життя його дружина Валентина Капітонівна.










