Ті, хто знав, хто любив – пам'ятають

У Всеукраїнському центрі болгарської культури нещодавно пройшов вечір пам'яті Великого князя Володимира VII Долгорукого (1948 – 2004), організований його вдовою Великою княгинею Тетяною Павлівною Долгорукою. В актовій залі центру зібралися ті, хто знав князя й ті, хто полюбляє його творчість.

Володимир Владиславович Долгорукий був всебічно талановитою людиною: музикантом-віолончелістом, співаком, поетом, філософом, композитором, художником... Він народився 23 жовтня 1948 року в Одесі й до дев'яти років мешкав у селі Будаки Одеської області (неподалік від Білгород-Дністровського). Із чотирьох років грав на віолончелі та фортепіано. У 1971 році Володимир Владиславович закінчив Московську консерваторію. З 1974 по 1977 рік – соліст Тульської філармонії. З 1977 по 1982 рік – художній керівник, соліст та диригент камерного оркестру «Collegium musikum». Через тексти до свого твору «Філософський концерт», які «не сподобалися» КДБ, був «невиїзним». З 1984 по 1987 рік працював солістом Одеської філармонії та камерного оркестру Одеської консерваторії. З 1988 року протягом чотирьох років із перервами мешкав із сім’єю у Франції.

Після повернення з-за кордону зайнявся громадською діяльністю. У 1991 році заснував Дворянське зібрання Півдня України. У 1992 році – обраний головою Спілки шляхетних зборів Росії (Москва).

Цього ж року князь вручив 98-річній Настасії Цвєтаєвій літературну премію із особистих коштів за роман «Амор», написаний у сталінських таборах. У 1994 році – організував Буджацьке січове козаче військо й був обраний його отаманом. У 1996 році – проголошений Народним Собором, благословленим Православними Патріархами, Великим князем Київським, главою Дому Рюрика. З 1998 року – Великий Магістр Ордена Святого Іоанна.

У 2003 році Володимир Владиславович повернувся до України й прожив рік у будинку під Києвом. Передчуваючи кончину, за десять днів до смерті повернувся в місця дитинства, село Будаки, де помер у будинку на березі моря в день Святого рівноапостольного князя Володимира 28 липня 2004 року. Похований на Байковому цвинтарі у Києві.

Творча спадщина князя велика: галерея живописних робіт у Словаччині (понад 200), дві збірки вибраних віршів – «Тревога ночного дождя» та «Предвидя неизбежную зарю»; сатирична книжка «Міжнародний епос Сурулдак, або Повернення графа Каліостро» з ілюстраціями автора; «Остання звістка Меровінга» – альбом віршів та репродукції картин. Готуються до видання російською та англійською мовами «Бесіди та одкровення», а також історичне дослідження. Записано дев'ять CD-дисків – пісні й музика.

На вечорі пам'яті звучав неповторного тембру чудовий голос князя – авторські пісні. Прекрасні мелодії, сповнені глибокого філософського змісту слова, музичні імпровізації на фортепіано й віолончелі. Численні промовці згадували князя, говорили про його високі моральні якості, про його духовність, про багатогранність його особистості та магічний вплив її на навколишніх, про його творчість. Звучало багато віршів князя, їх читали Наталя Моїсеєва, Галина Маркелова, Ніна Успенська. Присутні на вечорі поети прочитали свої твори, близькі за почуттями та думками творчості князя.

Велика княгиня Тетяна Долгорука у бесіді розповіла, що в жовтні 2004 року одержала аудієнцію в Папи Римського Іоанна Павла Другого в Римі та його благословення на продовження роботи над творчою спадщиною Великого князя та на продовження широкої громадської діяльності, яку проводив князь. На даний час вона пише біографічну книгу «Магія долі», робота над якою наближається до завершення. У ній буде багато документів та фотографій дивовижної сім’ї, у якій виросла ця чудова людина. Княгиня сподівається, що це покладе край пліткам та досужим домислам, якими оточили при житті цю людину його недруги й заздрісники.

Великий князь писав:

В жизни все так просто,

В жизни все так складно,

Рвет сирень погосты

Страшно и отрадно.

Так, життя триває. Рік минув, як немає з нами чудової, дуже талановитої людини Володимира Владиславовича Долгорукого. Ми багато років тому випадково познайомилися із творчістю князя й мріяли про особисте з ним знайомство, якого, на жаль, так і не відбулося. Хочеться, щоб на пам'ять про нього в Одесі було відкрито меморіальну дошку, проводилися музичні, літературні та художні конкурси імені Володимира VII Долгорукого.

Выпуск: 

Схожі статті