Є в Янишівці місце, над яким природа потрудилась з особливим натхненням. Напоєні кодимською водою верби, акації, тополі ведуть свій вічний хоровод. Художник-пейзажист, безперечно, знайшов би собі тут роботу до душі. Особливо навесні, коли річку облюбовує перелітне птаство.
Та для місцевих жителів, які свій хліб добувають у поті чола, примелькалась краса природи. Її не завжди помічають. Не вдивовижу тут вже й лебеді та дикі качки. Їх приліт та відліт частіше залишається поза увагою.
А ось чотирнадцятьом янишівчанам достеменно відомо, що найпершими на батьківщину повертаються лебеді. Що ці величні птахи не терплять нічийного сусідства. Вони найвибагливіші.
Приліт лебедів першими помічають не юні натуралісти. Просто цим людям, аби поспілкуватися з природою, достатньо... прийти на роботу, на свиноферму фермерського господарства “Олена і К”.
– У нас дуже гарно біля ферми, – хваляться вони. – Щороку лебеді у гості прилітають з вирію. Навесні цього року наш ставочок перетворився у справжнє лебедине озеро. Ми нарахували аж 20 птахів. А затим вони летять собі кудись далі.
Уже давно, ще за розквіту колгоспу, тут була збудована птахоферма. Для вигулу водоплавної птиці викопали невеличкий ставок, нижче, у бік Кодими, обгородили його, щоб гуси та качки не полетіли вслід за своїми дикими родичами. А потім ферма спорожніла. Через деякий час тут з’явилися нові мешканці. Безкрилі.
Був час, коли ферма мала “вмерти”. Реорганізація колгоспної системи проходила небезболісно. Після розпаду ТОВ “Нива” селяни розібрали по домівках розпайоване поголів’я худоби й свиней. Здавалося, відродити тут життя буде неможливо, і ці капітальні приміщення перетворяться на руїни, як десятки інших по сусідству.
І можливо, так би й сталося, якби не знайшовся в селі господар, що не дав загинути тваринництву.
Місцевий фермер Андрій Терновий, який згуртував 257 пайовиків, членів колишнього сільгосптовариства, тоді, у 2002 році, почав з малого. Кількох пайовиків вдалося переконати не забирати живність із ферми додому. Через рік пообіцяв розрахуватися. І йому повірили на чесне слово. Таким чином, трохи більше десятка свиней на оборах все-таки залишилось.
Відновлювали поголів’я старим перевіреним дідівським методом. Не виписували породистих свиноматок, бо не було за що, не купували дорогих плідників. Все, що потрібно, знаходили в приватних господарів, знайомих. І нині внаслідок цієї “кустарщини” довели поголів’я до 550 голів. Кожна із 36 основних свиноматок доморощеної селекції має по 200 – 250 кілограмів власної ваги. А з початку року кожна привела по 26 поросят. Всі вікові групи тварин впродовж літа перебувають у літніх вигонах. Чесно кажучи, таких добірних свиней давненько не доводилось бачити. А господарює тут дружина фермера, Тетяна Олександрівна Тернова. Хоча весь свій робочий стаж жінка заробила у колгоспній бухгалтерії, вона і з обов’язками завідувачки ферми справляється на відмінно. Саме з її приходом справи тут пішли різко вгору.
У кормоцеху безперебійно працює екструдер, який смажить палички із зерна кукурудзи, ячменю, пшениці. Після подрібнення їх охоче поїдають свині, тому прирости ваги – півкілограма за добу. А ще ж у раціоні обов’язково є зелень.
Тетяна Олександрівна веде всі підрахунки, дбає, аби дебет з кредитом зійшовся та ще й сальдо залишилось.
Ось якраз про прибуток від ферми і зайшла розмова.
– Точних підрахунків з початку року ще немає, але одне скажу без перебільшення, що із січня до жнив господарство жило за рахунок свиноферми. Продавали свиней, поросят, а закуповували пальне, запчастини тощо. Що до вигідності, скажу таке. Якщо тонна ячменю коштує 400 – 500 гривень, а відгодоване цією тонною зерна порося можна реалізувати за 2-3 тисячі, то цим варто зайнятися. Тим паче, що справедливих закупівельних цін на зерно все одно немає, – розповідає моя співрозмовниця.
Окрім свиней, утримується на цій фермі велика рогата худоба. Її, звичайно, менше, всього 47 голів, але при загальній нелюбові сільгоспвиробників району до тваринницької галузі, при неухильному скороченні поголів’я – це вже дещо.
– Які перспективи чекають ферму в майбутньому? – запитую на прощання у гостинних господарів.
– Нещодавно подали заявку на придбання 20 племінних свинок, – не без задоволення повідомляє Андрій Терновий. – Отож надалі покращуватимемо якісні показники маточника, а відтак і поголів’я.
І наостанку хочу додати ще одну немаловажливу деталь. Фермерське господарство “Олена і К” буквально в перший же рік, як і було обіцяно, повернуло “позичених” розпайованих тварин селянам. Тепер господарство працює на своєму власному поголів’ї. І всього цього досягнуто за два з половиною року!
Сьогодні держава всіма способами намагається вирішити проблему дефіциту і непомірної дороговизни м’яса. Цей продукт для багатьох українців став розкішшю. Чи вдасться подолати м’ясну кризу? Можна було б ствердно відповісти на запитання, якби таких далекоглядних і заповзятих господарів, як Андрій Терновий та його команда, у нас було побільше.
