Чудовий колектив побував в Одесі на початку травня – музичний театр дітей “Веселка” із Санкт-Петербурга. У Всесвітньому клубі одеситів та в Палаці культури ім. Лесі Українки відбулися вистави за творами Ісаака Дунаєв¬ського, Василя Соловйова-Сєдова та Булата Окуджави. Авторові цих рядків пощастило побувати на виставі в Палаці.
Гостям було віддано Малу залу (у Великій розраховувати на аншлаг, на жаль, не доводилося). Вона справді невеличка – три ряди амфітеатром і сцена, що називається, імпровізована. Тобто, відсутність сценічних підмостків і необхідної дистанції між артистами й залом. Лаштунками служили дві ширми. І ось на цьому тлі протягом майже півтори години відбувалося дійство, яке підкорило глядачів різного віку (включаючи дошкільників).
Це не був виступ дитячого хору... Виконання кожної пісні відрежисовано, створено мізансцену, яка відповідає змісту. І знайомі пісні, за подібного підходу, відкриваються з несподіваного боку. Це не інше трактування задуму композитора й поета... Можна сказати, що виявлено “глибинний зміст”, – без шкоди для авторської концепції.
Чисті дитячі голоси (часом незміцнілі, ламкі) співають “Сердце, тебе не хочется покоя”, “Жил отважный капитан”, “Вечер на рейде”, “Песню летчиков”, “На Смоленской дороге”, “Роза красная”... Співають соло і в ансамблі, тільки хлопчики, тільки дівчатка й всі разом. Наймолодшим виконавцям – вісім, дев'ять років, найстаршим – не більше п'ятнадцяти. Молодші хлопчики в оксамитових бриджах з лямками (такі тепер не носять...), білих сорочечках. У цьому пісенному спектаклі є реквізит – ретровалізи, які мистецьки “обігруються” під час дії. Власне, вистава й називається “Виноградна кісточка” або “П'ятнадцять валіз...” Є й світлові ефекти. Акомпанемент – жива музика. Партію фортепіано виконує художній керівник театру Марина Ланда, на гітарі підігрує режисер Сергій Васильєв.
Коли вистава закінчилася, й стихли оплески, пролунали слова подяки по обидва боки, діти виконали пісню про Одесу (“Есть город, который...”), – вони вивчили її, доки їхали в поїзді. І знову звучали й стихли оплески, і... актори не залишали сцену, глядачі залишалися на своїх місцях. “Нібито ще на щось чекаємо...”, сказав хтось. Так, ця “обопільна пауза” свідчила, що можна було ще співати й ще слухати...
Після закінчення вистави Марина Ланда й Сергій Васильєв розповіли про свій театр. Власне, театром дитячий вокальний колектив, що існує із 1991 року, став у 1999-му, із приходом Сергія Васильєва. Його вистави (а їх на сьогоднішній день – чотири) орієнтовано на дорослих.
– Це дитячий театр для дорослих, – підкреслює М. Ланда, – але якщо дорослі приходять із дітьми, тим краще.
У репертуарі пісні, “які подобаються самим”. У складі театру – найзвичайнісінькі діти, без музичної освіти. При цьому, рівень колективу досить високий – “Веселка” часто виступає у Санкт-Петербурзі на різних майданчиках, багато записується. Три роки вели на телебаченні програму “Дитячий острів”. А нещодавно були запрошені на закриття театрального фестивалю ім. О. Воло¬діна. В Одесі театр опинився з “однієї простої причини” – Марині Ланді дуже хотілося показати дітям місто, де вона мешкала в дитинстві. Восени “Веселка” збирається до Одеси із серйозними гастролями. Не пропустіть!
