На жаль, триває конфлікт між Євангельською Пресвітеріанською Церквою й Одеським міжобласним відділенням Спілки театральних діячів України. Протистояння двох духовних організацій не припинилося навіть після того, як у підсумку судових розглядів було винесено ухвали на користь СТД. Тобто ЄПЦ було відмовлено в задовільненні позову про виселення Спілки з займаних приміщень, а позов СТД про поновлення водо– і електропостачання було задовільнено. (Нагадаємо, що ще в липні минулого року Церква відрізала Спілці воду та світло). Найближчим часом у Верховному Господарському суді України відбудеться розгляд поданої ЄПЦ апеляції на ухвали Одеського обласного господарського й Одеського обласного апеляційного судів.
Отже, церковна організація й далі наполягає на виселенні творчої спілки, чудово знаючи, що нове, передане йому містом приміщення потребує серйозних ремонтних робіт, які не провадяться через брак фінансування. А тим часом навколо цього будинку, розташованого поряд (вул. Пастера, 60), діються дивні речі. Як і раніше, за документами належачи СТД, його нібито не просто продано, а вже й перепродано. Неважко уявити, якими ускладненнями така ситуація загрожує СТД, – адже, як відомо, диму без вогню не буває.
На прес-конференції у Спілці театральних діячів присутніх ознайомили зі статтею В. Павлова “Водевиль под крестом”, що з’явилася в газеті “Аргументы и факты в Украине” (№ 20, 2006 р.). Залишимо “аргументи і факти”, а також коментарі автора на його совісті, – хоча, багато які з них потребують зустрічних аргументів, фактів і коментарів. Проте на двох моментах не можна не зупинитися. Перший. Говорячи про благодійну діяльність Євангельської Пресвітеріанської Церкви, виконувану нею духовну місію, В. Павлов забуває згадати про такий її “шляхетнющий” учинок, як від’єднання СТД від світла та води. Мало того, що люди зазнавали майже цілий рік елементарних незручностей, – паралізовано нормальну роботу Спілки щодо організації різних заходів і акцій. Зокрема, з цієї причини було зірвано проведення вже традиційного фестивалю “Інтертеатр”. Якщо вже повідомляти читачам України правду про діяння ЄПЦ в Одесі, – то всю.
Другий момент. В. Павлов переймається питаннями: “Чому працівники культури не вимагають допомоги від влади, якої вони заслуговують? Чому не домагаються виконання ухвали про переведення відділення до нового будинку? Чи воювати з громадою їм здається зручніше?”. Можна спробувати відповісти на них. Зверталися до влади – і з проханням про виділення коштів на ремонт, і з проханням узагалі відреагувати на ситуацію. Відповідь негативна, – в іншому разі справа з мертвої точки зрушила б уже. А те, що В. Павлов називає “воювати з громадою”, означає, що СТД просить ЄПЦ запастися терпінням і почекати, поки Спілка зможе переїхати до свого нового приміщення. Позиція ж влади в цьому питанні викликає подив і обурення. Невже має рацію художній керівник Одеського театру ляльок Є. Гіммельфарб: “Де влада? Таке враження, що вони зіштовхнули лобами релігію та мистецтво, і чекають, хто кого знищить”.
Підсумок одеського конфлікту підбиватиметься в суді в Києві... Залишається сподіватися, щоб його ухвала була гуманною.
