У Золотій залі Літературного музею пройшов поетичний вечір заслуженого діяча мистецтв України Валентини Ковач на тему «Образи Одеси – сторінками творів класиків і сучасників».
Складно визначити жанр цієї зустрічі – поетичне читання, лекція, концерт... Напевно, найточніше визначення – «священнодійство». Адже тут освідчувалися в любові до нашого міста – як до людини. Воістину це були одкровення чарівного таїнства поезії. І мимоволі пригадувалися рядки, що ріднять наше місто з любимою – жінкою, матір'ю, сестрою:
Нету другой такой, ни за какой рекой,
Ни за туманами, дальними
странами...
У цьому ти вся – моя Одесо. Усі, хто писав про тебе, мають свій імідж і шарм, долю і славу. Кожен з нас вдячний їм, і наша пам'ять завжди зберігає їхні проникливі рядки про наше місто.
Чарівним гімном Одесі звучали слова Юрія Олеші:
Как все красиво... Над листвой вдали
Театр в огнях на небе бледно-алом.
Музей весь синий. Сумерки пройшли
Между колонн и реют над порталом...
Напевно, багато хто знає ці вірші. Але напевно, ніхто і ніколи не чув неповторних інтонацій, з якими Валентина Ковач читала безсмертну пушкінську оду Одесі, визнану «грамотою на безсмертя» міста:
...Там долго ясны небеса,
Там хлопотливо торг обильный
Свои подъемлет паруса,
Там все Европой дышит, веет,
Все блещет югом и пестреет
разнообразием живым...
Як «стихов излом и рифмы на разрыв» звучали, присвячені Одесі, строфи геніального Йосипа Бродського. І незвичайно теплим сяйвом було пронизане читання творів Ісаака Бабеля, Івана Буніна, Олександра Гріна, Костянтина Паустовського.
«Я вижу – посреди земного шара есть силуэт Приморского бульвара» – саме так визначив символ Одеси чудовий поет Іван Рядченко.
Блискуча манера виконання Валентини Ковач дивовижна і загадкова. Кожного поета та його вірші вона вишукано розглядає крізь призму романтизму і любові до Одеси. Саме тому, преклоніння і замилування перед тими, хто жив і творив у нашому місті, стало своєрідною поетичною прелюдією до сучасної поезії. І Валентина Ковач з незвичайною теплотою читала вірші сучасних поетів – Ігоря Потоцького, Тіни Арсеньєвої, Ганни Божко, Галини Маркелової, Юрія Михайлика, Тараса Федюка.
Закінчення цього поетичного вечора подарувало своєрідний сюрприз. Поет Ігор Потоцький, презентуючи свій новий двотомник, прочитав вірші, які можна назвати своєрідним філософським трактатом про вічність, життя, кохання. Одеса, Одеса, Одеса... – любов до неї звучала в кожному вірші, прочитаному поетом Тіною Арсеньєвою.
Кожен з нас постійно живе в чеканні надії, дива і любові. Валентина Ковач не тільки розгорнула перед нами врата високодуховної літератури – вона змусила битися наші серця в унісон з ритмами міста. Їй вдалося залишити в нас, як вічну молитву, слова Костянтина Паустовського: «Одеса прекрасна. Немає дня, щоб не згадати її, немає жодної миті, де б не відчувалося дихання цього дивовижного міста...»
