Екологія краю, екологія душі прихована небезпека, або як звільнити мальовничу любашівщину від токсичних відходів

Якось, проїжджаючи польовими дорогами, побачив, як якась літня жінка ретельно розбирала старий склад, в якому ще лежали рештки отрутохімікатів в подертих мішках та поіржавілих бочках. На здивоване запитання – навіщо їй цей мотлох, – жінка безтурботно відповіла, що хоче побудувати хлівчик для худоби і використає для цього вцілілий ракушняк, дошки, балки та шифер. Вона не зважала на жахливий запах, що тягнувся невидимим шлейфом від купи непотрібу, отруюючи випарами навколишні посіви озимини. Мабуть, це був не єдиний випадок, коли запопадливі господарі, незважаючи на небезпеку, “тягли”, щоб не дай Боже хтось другий не поцупив, у свої двори весь той непотріб, насичений токсинами. Звичайно, вони не розуміли, на яку небезпеку наражають себе і своїх близьких.

Сьогодні в сільськогосподарських підприємствах всіх форм власності Любашівського району нараховується 12,07 тонни пестицидів, непридатних для використання, і які зберігаються в місцях, що не відповідають санітарним нормам. Така ситуація склалася в процесі реорганізації сільгосппідприємств, і в результаті склади пестицидів залишилися поза балансом новоутворених господарств й стали безгоспними.

Зараз в аварійному стані перебувають шістнадцять (!) складів, де просто неба лежать залишки колгоспного добра, непридатні для подальшого використання. З роками вони перетворилися у таку “диявольську” суміш, що жоден аналіз не дасть конкретної відповіді, що то таке і яку загрозу у собі містить. А кожен так би мовити хімсклад є вогнищем хімічного забруднення, становить смертельну загрозу для людей та довкілля. А зберігаються такі суміші різних отрутохімікатів у кількості 3,4 тонни на території тракторної бригади ф/г “Любашівська зоря” (смт Любашівка), ПСП “Аметист” (с. Бобрик-ІІ) “володіє” однією тонною, ф/г “Восход” (с. Бобрик ІІ) – 0,5 тонни, ТОВ “Обрій” (с. Новокарбівка) зберігає на гармані 2,2 тонни, ТОВ “Каплан” (с. Бокове) – одну тонну, ТОВ “Нива” (с. Бобрик І) – 0,77 тонни, СВК ім. Куйбишева (с. Ясенове) — 1,5 тонни, ТОВ “Південна Пальміра” (с. Сергіївка) – 1,3 тонни, філія “Катеринівське “ (с. Козачий Яр) – 0,2 тонни, ф/г “Олена і К” (с. Янишівка) – 0,2 тонни. В цілому “назбиралося” 12,07 тонни токсинів, які потребують негайного вилучення та знищення.

Для вирішення цієї злободенної проблеми неодноразово провадилися засідання спеціальних комісій. Шукали вірні шляхи знезараження та утилізації різних сумішей отрутохімікатів та пестицидів. Зокрема першого лютого 2006 року членами комісії було прийнято рішення про обстеження складу, що розташований на території Сергіївської сільської ради для подальшого складування там безгоспних токсичних відходів. Навіть було розроблено кошторисну документацію, де виконавцем робіт виступив Одеський державний міжобласний спецкомбінат. Згідно з поданими розрахунками затарення в контейнери обійшлося б у 130 тисяч гривень, не враховуючи 20 тис. грн, передбачених на ремонт Сергіївського сховища.

Також свої послуги щодо утилізації пестицидів запропонувало сумське ТОВ “Елга”, і згідно з поданими документами вартість знищення однієї тонни коштуватиме 12840 гривень.

Залишилося лише віднайти необхідні кошти, щоб звільнити мальовничу Любашівщину від токсичних відходів та уберегти населення від прихованої небезпеки.

Та, на превеликий жаль, ще одна загроза щоденно чигає на жителів селища та району. Це компонент ракетного палива меланж, який залишився з минулого століття від гонки озброєнь і зберігається на складах Любашівської військової частини.

Досить детально вивчив цю проблему журналіст Юрій Бутусов, який у своїй статті „Меланж! Біда, до якої принюхалися. Україна не робить нічого, щоб уберегти себе від техногенної катастрофи” пише: „Утилізація ракетного палива була актуальною років сім тому, коли американці профінансували програму знищення ракетних комплексів стратегічного призначення. Особливу проблему при цьому становило спеціальне ракетне паливо гептил, яке, по суті, є високотоксичною отрутою і практично не розкладається в природі. Гептил, за офіційними даними, ліквідований. Але в Україні зберігся його молодший брат – меланж, у кількості 16 тисяч тонн. Меланж – це високотоксичний окислювач палива для ракет середньої та малої дальності. На складах Міністерства оборони цей окислювач значиться під маркою АК-20К. Це концентрована азотна кислота – не менш як 74% складу. Легколетюча сполука червоного або жовтого кольору. Навіть незначне потрапляння меланжу в атмосферу призводить до серйозних і необоротних наслідків для живого організму. Оскільки його гранично допустима концентрація 0,005 мг/л, усього кілька вдихів випарів меланжу можуть стати згубними для організму. Тривале перебування в хмарі меланжу без костюма хімічного захисту — гарантований летальний кінець. У містах і селах, поблизу яких розташовані склади меланжу, зрозуміло, мало хто здогадується, що токсичні отрути потрапляють в атмосферу та грунт. З людьми не проводять занять із цивільної оборони і не досліджується стан здоров’я населення на предмет можливого ураження людей випарами меланжу. Протягом 2001 року на замовлення Міністерства оборони України було проведено офіційну експертизу восьми основних баз зберігання ракетного палива. Її висновок, мабуть, уперше потрапляє у відкриту пресу: «У результаті проведеної роботи визначено наднормативні забруднення на кожному зі складів зберігання компонентами ракетного палива. Існуючі випари мають концентрацію, що в сотні й тисячі разів перевищує гранично допустимі концентрації для населених місць, тому вони несуть загрозу здоров’ю населенню житлових зон об’єктів і сусідніх населених пунктів, особливо при несприятливих метеорологічних умовах».

З восьми найбільших складів меланжу один розташований за чотири кілометри від селища Любашівка у спеціальній військовій частині, де зберігається близько трьох тисяч тонн цієї токсичної рідини. Звичайно, резервуари обладнано дихальними клапанами, але нейтралізація випарів меланжу при „диханні” не провадиться, і вони отруюють околиці та розлітаються на багато кілометрів.

Нещодавно впродовж кількох днів незрозумілий запах вітав у повітрі, і можна припустити, що це надто „схвильовано задихали меланжеві резервуари”. Таке положення хвилює людей. І вони чекають відповіді на свої запитання. Хто відповість?

Выпуск: 

Схожі статті