Наша перша зустріч з Георгієм Павловичем Дерменжи відбулася у його робочому кабінеті саме у той час, коли сюди несміливо увійшла немолода жінка з букетом квітів і великою коробкою цукерок. Це була Ніна Петрівна, мешканка Арциза. Вона прямо-таки хотіла впасти на коліна. Але коли їй це рішуче не дозволили, попросила начальника міліції прийняти її скромний подарунок – квіти і цукерки. А нам, приїжджим журналістам зі сльозами на очах жінка стала розповідати про те, як Дерменжи буквально вирвав з обіймів смерті її чоловіка – алкоголіка і молодшого сина – наркомана. Георгій Павлович щодо подарунка був невмолимий. Ми втрутилися. Тим більше, що не так часто можна побачити таке: міліціонеру хтось вручає квіти. Через кілька хвилин непохитний полковник здався. Квіти взяв, а цукерки попросив віддати онукам, яких у Ніни Петрівни аж троє. Хай ласують!
Після того, як жінка пішла, ми почали просити Георгія Павловича розповісти далі про те, як йому вдалося зупинити деградуючих чоловіків на краю прірви. Трохи подумавши, він сказав:
– Та ми кожного дня рятуємо людей від різних бід. Цей епізод – не виняток. Давайте я розповім вам іншу історію.
...Маленька дівчинка, майже дитина, тримала на руках крихітну сплячу свою ж дитину! Говорила її мама, з великим синцем під лівим оком.
– Хто ударив, співмешканець? – запитую у неї.
– Так, відповідає.
– А за що ж?
– За просто так. Він не може без цього. У співмешканця постійно руки чешуться. А якщо випив, то глузд втрачає. Більше терпіти не в силі, тому і прийшла до вас, як останньої надії. Міліція повинна захищати!
– Тільки тому, що побив більше, ніж раніше? А те, що дитина дочки від нього, вас не турбує?
– В селі мені говорили, що дочка спить з ним і вагітна від нього, але я не вірила. Тим більше чоловік клявся, божився, що все це брехня. Потім дочка зізналася, що наказав мовчати, погрожував убити...
– Це правда? – це запитання вже до дівчинки-матері.
Кілька хвилин мовчить. Потім ледве чутно витискує: “Ні”.
Якщо розібратися, хто говорить неправду? Мабуть, обидві. Але сьогодні Дерменжи турбує інше: як жити збирається ця п’ятнадцятирічна мама? На які кошти? Де в селі зараз знайдеш роботу? І взагалі, скільки ж років тривали утіхи дорослого дядька з мініатюрною дівчинкою, яка народила йому доньку. Запитання, запитання... Звичайно, Дерменжи і його підлеглі розберуться, розставлять всі крапки над “і”. Але життя своє, своє існування ускладнила ця дівчинка, але за всіх складнощів їй все одно потрібно навчатися...
Георгій Павлович, розповідаючи цю історію, помітно хвилювався. Хоча такі випадки у його практиці нечасті, але кожен боляче ранить. Вітчим – негідник, і він за скоєне відповів. Але громада, люди, які повинні бути поруч? Звідки така байдужість до своєї біди? “На жаль, останнім часом ми втрачаємо співчуття”, зробив висновок підполковник.
Щоб розтопити байдужість, Георгій Павлович взявся за рішучу перебудову усієї профілактичної та інформаційної роботи в районі. Тепер простому сільському трудівникові з далекої глибинки, у якого часом немає грошей на шматок хліба, не потрібно їхати до Арциза, до РВВС – міліція, її керівництво їдуть до людей. Так складніше і в той же час легше працювати. Люди, які знудилися за увагою влади, охоче ідуть на контакти, долучаються до розмови, часом дають ділові поради щодо поліпшення роботи правоохоронних органів.
Начальник розповідає про таку, здавалося б, новинку: з Великодніми святами працівників РВВС привітали священнослужителі Арцизького району, настоятелі церков “Всех скорбящих радости” – отець Геннадій (Арциз), Свято-Різдвяно-Богородичної – отець Сергій (Новоселівка), Свято-Іоано-Златоустовської – отець Родіон (Теплиця).
В актовій залі адмінкорпусу працівники міліції стали учасниками духовного концерту. Священики виконали кілька співів з Великодніх богослужінь, а також на честь Богородиці Марії та про матерів наших славних, які нас народили. Деякі співи-молитви виконувалися грецькою, латинською, грузинською та молдавською мовами.
На завершення священнослужителі оглянули кабінети, познайомилися з працівниками РВВС. Були приємно здивовані благоустроєм, чистотою та порядком, що панує у відділі.
У минулому році арцизька міліція долучилися до Всеукраїнського конкурсу на найкращий РВВС як за стилем роботи, її організації, результатами, так і з благоустрою, – розповів священностужителям начальник – ми хочемо перемогти! До речі, райвідділу для оперативної роботи надано ще один легковий автомобіль.
Перебуваючи в районі, ми провели опитування громадян на ринку і на центральній вулиці Арциза: що вони думають про роботу РВВС та його начальника Г.П. Дерменжи? Із ста чоловік позитивну оцінку діяльності начальника Арцизького РВВС дали майже 70 відсотків опитаних, колективу ж райвідділу – 65.
Особлива розмова про дільничного, адже на селі він перший міліціонер, він і вихователь, і психолог, загалом, незамінима людина. До речі, і сам підполковник міліції Г.П. Дерменжи чесно відслужив дільничним інспектором шість років. Сьогодні у райвідділі працює 24 дільнични інспектори міліції. Дехто з них обслуговує по кілька населених пунктів. У районі пишаються дільничними пунктами міліції у селах Веселий Кут, Долинівка, Делень, Теплиця, дільничними інспекторами А.В. Кушніром, старшим дільничним М.Н. Карагеновим, Е.В. Патрієвим, А.А. Дудником.
Скрізь створено дільничні пункти міліції. Та що там вони – саме приміщення РВВС, яке споруджувалося методом народного будівництва, нагадує швидше хороший банк, потопає у зелені, квітах, прикрашає його навіть фонтан. Чи в багатьох райвідділах таке? У дворі РВВС чудові гаражі, своя котельна, розбито навіть сад, є альтанка.
І до всього доклав руки і серце Георгій Павлович. Він вміє очолити, спрямувати, переконати особистим прикладом. Всі працюють зацікавлено на спільний успіх. І результат досягає 75-ти відсотків розкриття злочинів. Такими показниками можна пишатися!
Звичайно, говорячи про роботу райвідділу міліції, не можна все ним досягнуте зараховувати до заслуг однієї людини, начальника, у цьому випадку – Г.П. Дерменжи.
З ним разом вершать справи і його перший заступник М.Макарін, і заступник з громадської безпеки Р. Галкін, і старший інспектор щодо роботи з громадськістю В. Ситікова та багато інших. Є, як кажуть, на кого покластися – не підведуть!
Добрий, принциповий, шанований, – кажуть про Георгія Павловича ті, хто його знає. І у сім’ї у нього так: є улюблена дружина Марія Георгіївна, двоє улюблених синів – Віталій та Павло, улюблена онучка Маргарита. Звичайно ж, є і свої проблеми. Але про них ніхто і ніколи не знає, розв’язує підполковник їх сам. Зате завжди відгукується на проблеми, біду своїх підлеглих, мешканців району, його гостей. Звідси й шана. Навчайтеся, молоді!
