РОСІЙСЬКИЙ ТЕАТР: ПІДСУМКИ Й ПЕРСПЕКТИВИ
Про це йшлося на прес-конференції директора Одеського російського драматичного театру О.Є. Копайгори.
У січні виповнилося два роки з того часу, як у театрі розпочала свою діяльність режисерська колегія у складі москвичів Олексія Литвина, Олексія Гирби та Сергія Голомазова. Хтось, як і раніше, може скептично ставитися до такого «тріумвірату», однак Олександр Євгенович Копайгора впевнений: «Вибір форми художнього керівництва театру виправдав себе цілком. Робота режисерської колегії сьогодні – це вже не експеримент, а чітко налагоджений процес».
При формуванні репертуарної політики взято курс на драматургію високої якості – вітчизняну й світову класику й, у той же час, ставляться п’єси сучасних, серед них, місцевих авторів. Прем’єри останніх двох років: «Вій» за М.В. Гоголем, «Чайка» А. П. Чехова, «Останній герой» О. Марданя, «Змішані почуття» Р. Баера, «Танець Чингіз-Хайма» за Р. Гарі, «Степан Разін» за В. Шукшиним, «Дівчатка» О. Марданя, «Сутінки богів» Р. Феденьова. Крім членів режисерської колегії, вистави поставили Георгій Ковтун із Санкт-Петербурга («Вій», «Степан Разін»), Євген Лавренчук із Москви («Сутінки богів»), актор театру Олег Школьник («Танець Чингіз-Хайма»).
2005 року виставу «Аркуш очікувань» О. Марданя було показано у Санкт-Петербурзі на міжнародному фестивалі театрів країн СНД й Балтії «Зустрічі в Росії», а минулого року з успіхом відбулися успішні гастролі театру в Новгороді, Кронштадті, Санкт-Петербурзі. За минулий період пройшло багато творчих ювілейних вечорів артистів театру, а в грудні 2005 року відзначили 130-річчя російського театру в Одесі. Вже стали традиційними міжнародні конференції «Російський театр в Україні», а минулого року в рамках III конференції пройшов I міжнародний театральний фестиваль «Зустрічі в Одесі».
Прем’єри поточного сезону – «Пікова дама» за О. Пушкіним (режисер-постановник О. Гирба), «Три бабусі вечорком» М. Коломенського (О. Школьник), «Смачного, тигре!» Д. Біссета (А. Антонюк), «Непристойна назва» («Антракт») О. Марданя (С. Голомазов). Новий сезон намічено відкрити прем’єрою вистави «Гамлет» у постановці О. Литвина. Цього року відбудуться міжнародна конференція «Російський театр в Україні» та фестиваль «Зустрічі в Одесі», цикл зустрічей із майстрами сцени «Російські вечори», а також плануються великі гастролі театру в Москві, участь вистави «Сутінки богів» у міжнародному фестивалі «Співвітчизники» в Саранську.
…Одне з основних досягнень останнього часу, на думку керівництва театру, те, що вистави викликають великий інтерес глядачів – театралів зі стажем та молодих.
Ірина ГОЛЯЄВА, «Одеські вісті»
ПРОГНОЗ МОСКОВСЬКОГО ГОСТЯ
Цими днями в Одесі побував В.В. Подгородинський – заступник художнього керівника з науково-видавничої діяльності Московського державного академічного Малого театру. Метою приїзду був відбір вистави російського драматичного театру для участі у фестивалі російських театрів країн Каспійського та Чорноморського регіонів у Махачкалі. Ми попросили Валерія Васильовича поділитися своїми враженнями від побаченого у театрі.
– Для мене багато чого пов’язано і з вашим містом – я корінням звідси, і з цим театром. Легендарні актори Євген Котов, Павло Михайлов, Лія Бугова мені не чужі – вони мене виховували. Я знаю, що театр пережив дуже непростий час. Сьогодні я бачу рух, приємно, що в театрі багато молоді. Олександр Євгенович Копайгора знайшов можливість запросити трьох режисерів-професіоналів, які ставлять вдалі вистави в Москві, у різних містах Росії й за кордоном. Тішить, що ці режисери йдуть через акторів. Актори в них не маріонетки, не “фарби” – не та або інша “фарба”, яку використовують, – що працюють сьогодні на телебаченні й навіть, на жаль, у кіно, в кожному разі, російському.
Виставу “Чайку” я зовсім спокійно міг би рекомендувати на будь-який представницький чеховський фестиваль. Це цікаве режисерське прочитання, цікава сценографія, і – що особливо радує – акторський ансамбль. Там немає розподілу на зірок і акторів-початківців, які дивляться на зірок знизу вгору. Є спілкування на сцені, – те, що значною мірою зникає із сьогоднішнього театру. Я дуже високо оцінюю “Степана Разіна”. Музика Євгена Лапейка порівнювана із цим видатним твором Василя Макаровича Шукшина. Він вийшов на досить глибокий рівень осмислення людини, яка волею долі стає повелителем багатьох людей. Мені здається, що в цієї вистави буде довге життя.
Мені складно говорити про виставу “Танець Чингіз-Хайма”, тому що я не знаю першооснови. Я хотів, щоб мене це заразило, але на жаль, не був ані обуреним, ані втішеним...
В усіх виставах дуже сильні актори. Є молоді, в яких горять очі. Це найголовніше, – отже, вони стануть згодом професіоналами й, дай Боже, щоб це горіння в них залишилося. У мене певний оптимізм з приводу завтрашнього дня театру – є, з ким працювати, є, кому працювати. Якщо будуть театру допомагати хоча б на тому рівні, на якому можна допомагати в Україні, він буде процвітати, – ось мій прогноз.
Ірина ГОЛЯЄВА, «Одеські вісті»
Незабаром – прем’єра МАТИМЕТЕ КОМЕДІЮ!
«Комедію нам дайте, комедію», – проголошував Іван Борильченко у п’єсі «Суєта» Івана Тобілевича в позаминулому столітті. За підсумками проведеного протягом 2006 року студентами-культурологами з Одеського політехнічного університету анкетування в Украінському академічному музично-драматичному театрі імені В. Василька, сучасний глядач так само віддає перевагу цьому жанру.
У репертуарі васильківців у 82-му сезоні представлені різні сценічні жанри. Попереду комедія: «Ревізор» М. Гоголя, «За двома зайцями» М. Старицького, «Сватання на Гончарівці» Г.Квітки-Основ’яненка, «Норовливий» Я. Стельмаха, «Сон літньої ночі» В. Шекспіра тощо. Цілком закономірно, що творчі пошуки митців при складанні репертуарних планів знов привели до комедії.
Нова робота театру – вистава «Королівський експромт» за комедією Ж.Б.Мольєра «Міщанин-шляхтич» (переклад Ірини Стешенко).
Продовжуючи практику співпраці з кращими режисерами з України та країн СНД, керівництво театру запросило режисера-киянина Євгена Курмана, на творчому рахунку якого чимало вистав, які мали гучний резонанс серед глядачів, здобули високі оцінки критиків України.
Художник-постановник вистави також киянин – Андрій Романченко. Музику пише відомий київський композитор, заслужений діяч мистецтв України, лауреат Національної премії імені Т.Шевченка Ігор Щербаков.
…Чим може привабити сучасних митців і публіку комедія, яку написано понад три століття тому?
Глядачі (знов-таки ми це зрозуміли, складаючи соціологічний портрет сучасного театрала за допомогою анкетування) бажають бачити комедію – яскраву, святкову, з музикою й танцювальними номерами, обов’язково смішну, дотепну, оптимістичну, життєрадісну.
Все це є в будь-якій комедії Мольєра, а особливо в «Міщанині-шляхтичі».
Назва вистави – «Королівський експромт» –певною мірою налаштовує майбутніх глядачів на сприйняття: це щось легке, граціозне і примхливе, що твориться блискавично і безпосередньо на очах публіки. До того ж, –“королівський”!
У цій виставі очікується багато жартів та розіграшів. Найголовніший з них –королівський. Коротко кажучи, це історія про те, як король Франції Людовик XIV розіграв великого драматурга Франції Мольєра, котрий зі своєю трупою грає історію про пана Журдена, якому заманулося стати дворянином. Отже, театр в театрі! Театр, помножений на театр!
На 1 березня запланована прем’єра.
Не пропустіть, шановні глядачі. Ви хотіли комедію? – Матимете її!
Любов ФЕДЧЕНКО
ДЕ ЖИВУТЬ ДІДИ МОРОЗИ?
Прем’єрна вистава «Подарунок діда Мороза» в Одеському театрі ляльок – весела гра, в якій беруть участь ляльки й люди, митці й глядачі. Процес творення вистави відбувається безпосередньо за участю сторін, що перебувають по обидва боки рампи (точніше, ширми й завіси). Мистецтво імпровізації складне і вдячне, тому що відразу бачиш результат – енергія творчості заряджає всіх.
Зазначу, що при відносній простоті інтриги й сюжету вистава «Подарунок діда Мороза» за п’єсою Миколи Данилюка (він же і режисер-постановник) кожного разу «обростає» новими нюансами, деталями, знахідками. Кожного казкового персонажа маленькі глядачі сприймають на віру. Хоча, поза сумнівом, дорослим, які привели малечу до театру, також дивитися цю виставу цікаво. Чи то вони згадували себе в дитячі роки, чи то їм, звісно ж, було не байдуже, як їхні діти роблять перші успіхи в мистецтві бути глядачами.
…Розсунулася завіса – і глядачі побачили перед собою зимовий ліс, в якому з’явилася Баба-Йожка в дуже гарному костюмі (арт. О. Стахів). Йожкине зілля в «невмілих ручках» спрацьовує проти того, хто його тримає. Але чомусь так сталося і з самою володаркою зілля – зал реготав з того, в які чудовиська перетворювалася злючка-інтриганка.
… Казка почалася з появи Снігуроньки, яка відразу ж знайшла спільників і порадників серед глядачів. Мені пощастило побачити виставу у двох складах виконавців. Роль Снігуроньки грають О. Опря та М. Скакун. Успіх кожної актриси цілком залежав від уміння спілкуватися із залом. Так само, як і роль Дідуся Мороза, якого кожен виконавець наділяє своєю індивідуальністю. У Ю. Лопарьова новорічний Дідусь – комунікабельний балакун, котрий легко знаходить спільну мову і з малюками, і з дорослими, здається, знає всі дитячі секрети. Іншому Дідусю (арт. А. Надкерничний) трохи бракувало такої переконливості, хоча і він був в цілому органічний.
Але успіх вистави «Подарунок діда Мороза» багато в цьому залежить від готовності маленьких глядачів повірити в чудеса. Хоча, мені здається, тут багато старань й не треба, бо діти всіх вікових категорій легко підтримують гру. Дія в казці розвивається динамічно. Ось загадки розгадано, віршики прочитано (шкода, що не всі батьки приділяють увагу своїм дітям, готуючись з ними до свят)… Але чому це Снігуронька така галаслива, недобра? Вимагає подарунків? Дехто з дітей і себе впізнав у такому перевтіленні: притих, зіщулився, поглядає скоса на маму чи бабусю.
Наче щойно сніжки в Йожку, летять із залу підказки. Але найціннішим стало тепло дитячих долоньок: охочих піднятися на сцену чимало.
Ось така нехитра казка про чудеса була показана дітям в театрі ляльок під час новорічних свят. Все у виставі сприяло веселій, піднесеній атмосфері свята. Проте найціннішим було те, що для маленьких глядачів під час веселої гри, цілком ненав’язливо був проведений урок доброти і справедливості. І то був найголовніший подарунок, який може подарувати дітям Дід Мороз. Шкода, що такі дива трапляються лише раз на рік. Справа ж не в солодощах, якими ми щедро обдаровуємо наших дітей, чи не так, шановні батьки?!
Лариса ТРОЯН
ПІСЛЯ ХВОРОБИ
Володимир Юрійович Савинов більше не є головним режисером Одеського академічного театру музичної комедії імені Михайла Водяного.
…Запам’яталися слова, сказані Володимиром Савиновим рік тому, незабаром після його призначення: “Я не нашкоджу театру”. У це хотілося вірити, хоча вірилося із зусиллям, – на підставі сумного досвіду попередніх поставлених ним вистав: “Мишоловка”, “Оголена любов”, “Одеса-мама”. Якщо перша свідчила про низький професійний рівень режисера, то наступні дві являли собою еталонні зразки вульгарності. І тому вибір кандидатури В. Савинова на посаду, яка довго залишалася вакантною, здивував.
Перша, поставлена ним у новій якості, вистава “Тристан та Ізольда” підтвердила думку про непрофесіоналізм. Наступна й, на щастя, остання – “Французький шансон для восьми жінок”, не залишив ані найменших сумнівів у провалі В. Савинова як постановника й головного режисера. Пішов шквал обурення критики й театральної громадськості. Щоправда, деякі критики “з водою вихлюпували й дитину”, звинувачуючи акторів у всіх смертних гріхах. Але саме їм, як нікому, треба б поспівчувати – творчі невдачі плюс нездорові обставини в колективі...
“Савиновський період” у театрі можна порівняти із важкою, але, на щастя, виліковною хворобою. Головне – поставити діагноз й намітити шляхи лікування. Інакше кажучи, визначити той творчий шлях, за яким має намір прямувати театр, той напрям, у якому він буде розвиватися, – тепер вже у статусі академічного. Попереду ювілей – 60 років від дня заснування. У резерві – довіра й любов глядачів, справжніх друзів нашої оперети.
Ірина ГОЛЯЄВА, «Одеські вісті»
