27 лютого 2007 р. виповнюється 75 років з дня утворення Одеської області. Її історія нерозривно пов’язана з історією країни, яка писалася і за радянських часів, і в роки незалежності України.
Готуючись відзначити цю знаменну дату, ми ніби заново відкриваємо для себе трудову та бойову біографію Одещини, згадуємо про все, що нам дороге у минулому; аналізуємо наше сьогодення, будуємо плани на майбутнє. І усім серцем, розумом своїм усвідомлюємо, що Одещина – невід’ємна частина рідної Батьківщини, переконуємося у тому, яка чудова її земля і яке безцінне все, що росте, тягнеться до сонця і дихає на ній, що було захищено у жорстоких боях з фашистськими загарбниками і споруджено у мирні роки працелюбними нашими земляками – синами і дочками багатьох народів.
“Одеські вісті” відкривають нову рубрику: “Фотолітопис: Одеській області – 75”, у якій журналісти познайомлять читачів з життям міст та сіл, їхніми визначними пам’ятками, зафіксованими фотооб’єктивами, з чудовими людьми – справжніми патріотами неповторного Одеського краю.
Сьогодні наш власкор Євген Маслов показує м. Ізмаїл та Ізмаїльський район.
РОВЕСНИК ОДЕЩИНИ
Громадськість столиці Придунав’я широко відзначила 75-річний ювілей корифея педагогіки, професора, доктора історичних наук, завідувача кафедри історії України Ізмаїльського державного гуманітарного університету Анатолія Костянтиновича Тичини. За його плечима – десятиліття роботи на педагогічній ниві. Майже два десятиліття він був ректором в Ізмаїльському педінституті. Колегам він відомий і як людина, що віддала чимало сил та часу для зміцнення матеріальної бази вузу, забезпечення викладацького складу житлом, створення інститутської бази відпочинку «Івушка» на березі Чорного моря. Він і донині – в строю, читає лекції, провадить семінарські заняття. За словами сьогоднішнього ректора ІДГУ Олександра Михайловича Лебеденка, завдяки професорові Тичині, який виростив не одне покоління вчених, провідний вуз Ізмаїла наприкінці вісімдесятих – на початку дев'яностих років не лише успішно переборов кризу, але й заклав фундамент для того, щоб інститут було перетворено в університет.
У А.К. Тичини багато нагород і звань. Але одним з головних для себе він сьогодні вважає присвоєне йому минулого року звання «Почесний громадянин міста».
На знімку: Анатолій Костянтинович Тичина (другий ліворуч) обговорює з колегами чергову наукову працю
ЦЕНТР ПРИДУНАВ’Я
Придунав’я, а разом з ним і Ізмаїл, Ізмаїльський район влилися до Одеської області у п'ятидесяті роки минулого століття. Це були роки, що докорінно змінили й українську Бессарабію, і її «столицю» на березі Дунаю. Саме на них припало створення потужного морського транспортного комплексу, було реалізовано програму житлового будівництва, з'явився новий проспект, побудовано школи, дитячі садки, стали до ладу промислові, переробні підприємства. Багато чого вдалося досягти й аграріям Ізмаїльського району. На весь колишній Радянський Союз гриміла слава Героя Соціалістичної праці М.Г. Миндру, завдяки організаторському таланту якого село Кам’янка перетворилося в куточок «бессарабської Швейцарії».
Так, не все вдалося зберегти після 1991 року. Але сьогодні місто відроджується, розбудовує майбутнє, не забуваючи про славне минуле...
Поруч із візитною карткою Ізмаїла – морвокзалом, побудованим на початку сімдесятих років минулого століття, вже у ХХI столітті виросла каплиця Святого Миколи, який вважається заступником моряків. Вони приходять сюди перед відправленням в рейс і після повернення на рідну землю
Пам'ятник великому полководцеві О.В. Суворову, який став символом Ізмаїла, було встановлено біля Покровського собору в післявоєнні роки
Голова райради С.І. Мазур розмовляє з ветеранами війни та праці Петром Дмитровичем Гаєвським та Василем Мефодійовичем Квашею, які піднімали сільське господарство у післявоєнні роки і прославили Ізмаїльщину високими врожаями. Керівники району й міста часто зустрічаються із трудівниками, щоб з перших вуст почути про ті проблеми, які їх хвилюють, вимагають невідкладного вирішення, й щоб одержати від них поради
