…Яким виявиться рік Вогняної Свині – Червоного Кабана для людей, вже, здається, повідомили всі гороскопи. А ось яким він буде для об'єктів культурної спадщини, залежить не від зірок – від людей.
Одеський академічний театр опери та балету у травні відзначить 11-ту річницю від дня початку ремонтно-реставраційних робіт. Як клятвено запевнила обласна влада, 1 жовтня театр має, зрештою, відкритися – в усій блискучій красі. І хоча на початку року з'явилися деякі побоювання з приводу стабільності фінансування, все ж таки є надія, що так і буде. Нашому оперному, схоже, просто пощастило – саме 1 жовтня виповнюється 120 років з дня його відкриття після трирічного будівництва. А магія круглих дат все ще (як і за радянських часів) впливає на владу. До ювілею планується облаштувати й Театральну площу: там має з'явитися давно обіцяний фонтан-рояль («запитання з залу»: чи буде при цьому дотримано стилістику вишуканої у своєму аскетизмі площі?). Завершиться й перебудова нещасливого будинку «Орфей» (із самого початку нещасливе, до речі, ім'я...), який піднісся двома поверхами, передбаченими проектом, за оперним театром.
Рік обіцяє бути вдалим для таких же багатостраждальних музею західного й східного мистецтва та кірхи: ці знакові для міста пам'ятки у стадії ремонту та реконструкції. Вдалим у тому розумінні, що роботи будуть провадитися, – де більш швидкими темпами, де повільнішими. Що стосується кірхи, то їй має пощастити більше. Схоже, «Захід нам допоможе»: німецька сторона взяла на себе турботу щодо відродження церкви Святого Павла. У музею ж надія лише на бюджетне фінансування – традиційно нестабільне.
Повернулася спиною доля до музею морського флоту – як будинку та хранилища морської історії. Буквально наступного дня після пожежі по місту поповзли чутки, що пожежа не випадкова, що таким шляхом «дехто» вирішив вигнати музей із приміщення колишнього Англійського клубу, а потім прибрати його до рук. І ось, майже два роки поспіль, стало зрозуміло, «що в чутках правда». Як вже повідомили усі засоби масової інформації, на засіданні координаційної ради з питань залучення інвестицій було ухвалено рішення, зокрема, щодо (вимушена тавтологія) залучення інвестицій до реставрації постраждалого будинку. Лише після закінчення реставрації це буде вже не морський музей, а закритий клуб для дуже поважних осіб. І назвуть його, судячи з усього, Англійським, – лицемірно дотримуючись у такий спосіб історичної наступності та «справедливості». Уцілілі ж при пожежі експонати увійдуть до експозиції музею Одеського порту.
Судячи з тональності офіційних повідомлень про доленосні рішення, одесити мають бути безмежно вдячними київському інвесторові за порятунок будинку як історичної пам'ятки. Адже за неповних два роки, які минули з часу пожежі, виділених Міністерством транспорту та зв'язку України коштів не вистачило на весь комплекс ремонтно-реставраційних робіт. І інвестори не поспішали допомогти музею. А в даній ситуації виходить за принципом «ми – вам, ви – нам». І нікого не бентежить, що в самому серці Одеси, де пам'ятки історії та архітектури дотепер були загальнонародним надбанням, виникає якась резервація. Громадянам же вільного міста Одеси доведеться милуватися прекрасним особняком лише зовні. І нікого не бентежить, що так ставитися до погорільця – гріх: його не добивати треба, а підтримати, як і було прийнято споконвіку. За кожним експонатом нашого музею – долі людей, історія Чорноморського флоту. Чи варто говорити, що експозиція такого масштабу й значення гідні відповідного обрамлення. Можливо, треба надати одеситам можливість самим вирішувати долю нашого надбання?
Як і раніше, у тупиковій ситуації перебуває Спілка театральних діячів, що займає частину будинку Євангельської Пресвітеріанської церкви (вул. Пастера, 62). Церква, яка вимагає її (частини) звільнення, вже давно відключила «опонентам» світло й воду. Працювати Спілка повноцінно не може, умов, у яких перебувають працівники, не побажаєш і ворогові. На довершення усіх образ підтвердилися чутки про продаж (точніше, кількаразовий перепродаж) будинку колишнього Матроського клубу (вул. Пастера, 60), який міська влада виділила Спілці. І на ремонт якого в обласному бюджеті так і незнайшлося коштів. Йдуть чергові судові розгляди, – а попередні завершилися на користь Спілки, – але що з того? Таке враження, що все відбувається не в «місті ХХІ століття», а на якомусь доісторичному хуторі, де свої закони.
…І на тлі всіх цих ремонтно-реставраційних пристрастей німим докором стоїть розкішний будинок – Будинок Руссова, за адресою Садова, 21 (там, де на першому поверсі аптека Гаєвського). Якийсь час тому його купили й... покинули: чи то не знають, що з ним робити, чи то грошей немає. Як би там не було, а лише в центрі, за два кроки від Дерибасівської, увазі одеситів і гостей міста пропонується «красномовне свідчення» того, як ставляться у Південній Пальмірі до власної історичної спадщини. Краща рекомендація для того, щоб не потрапити до Аркушу (Списку) всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
