На превеликий жаль, сьогодні переважна більшість тваринницьких комплексів та свиноферм сиротливо дивляться на білий світ пустими віконницями. Рідко хто з керівників господарств бажає робити ставку на свинок та корівок, які чомусь стали неперспективними. Від споглядання цієї руїни спливає думка, що хтось цілеспрямовано винищує цілу сільськогосподарську галузь, щоб звільнити український ринок для сумнівної заморської продукції. Мабуть, його ретельно готують для вступу до всесвітньої торговельної спільноти (СОТ). Кажуть, що австралійські фермери уже готові ввезти в Україну сто тисяч тонн баранини. Не “дрімають” також польські виробники. А сьогодні, коли м’ясопереробні підприємства завалені імпортною сировиною, вітчизняні товаровиробники збувають свою продукцію за півціни або очікують на кращі часи. Правда, нещодавно уряд ухвалив рішення про тимчасову заборону ввезення імпортної тваринницької сировини, заборона триватиме з першого травня до першого вересня поточного року.
Що це дасть, ми побачимо восени, у ту пору, коли, як кажуть, курчат рахують. А сьогодні картина вимальовується досить неприваблива. Особливе це стосується молочного скотарства, адже, наприклад, за останні десять років в молочнотоварних фермах Любашівського району дійне стадо скоротилося у десять разів і зараз нараховує лише 588 корів. Любашівські товаровиробники цілеспрямовано продають своїх корів, які приносять лише збитки та зайвий клопіт. Мабуть, невдовзі такі професії, як доярка, скотар та їздовий, стануть пережитком минулого. Трішки краще справи йдуть у приватному секторі, але і там задумуються над тим, щоб позбутися корів, яких з року в рік стає все важче прогодувати.
На тлі цього занепаду втішає те, що тваринники науково-виробничої фірми ТОВ “Зеленогірське”, яке очолює Олександр Якович Манзар, намагаються протистояти негативним тенденціям і утримують лідерство по вирощуванню і реалізації елітної рогатої худоби. Адже занапастити результати плідної племінної праці кількох поколінь тваринників легше, ніж відновити втрачене. Працюючи над вдосконаленням виведеної південної м’ясної породи ВРХ, зеленогірські селекціонери досягли вагомих результатів. Про це красномовно свідчать їхні численні перемоги на всеукраїнських та обласних сільськогосподарських виставках, де півторатонні бички викликали захоплення у колег та науковців. До речі, ТОВ “Зеленогірське” плідно співпрацює з Інститутом розведення і генетики тварин УААН, а племінний завод входить до Української галузевої виробничо-наукової організаціі “М’ясне скотарство”.
Але якщо проаналізувати роботу тваринників, то за минулий рік від реалізації м’ясо-молочної продукції господарство зазнало збитків на суму 65 тисяч гривень. Навіть 22655 грн державної дотаційної допомоги за вирощений молодняк не покращили становище.
В поточному році справи також не змінилися. Сьогодні в господарстві поголів’я ВРХ становить 1471 голову. В першому кварталі було продано 88 тонн молодняка у живій вазі на суму 469 тисяч гривень по ціні 5336 грн за одну тонну при собівартості одного центнера 926 грн 58 коп. В результаті тваринники зазнали збитків на суму 217 тисяч гривень. Також було недоотримано 18 тисяч гривень за продану свинину. На початку року її середня закупівельна ціна не перевищувала 4949 грн за тонну.
Лише від реалізації молока було отримано прибуток 5 тисяч грн завдяки тому, що взимку ціна на нього завжди вища, ніж влітку.
Керівник господарства О.Я. Манзар вкрай стурбований станом справ, адже збитки тваринницької галузі склали 230 тисяч гривень. Щоб провести посівну та виплатити зарплату, потрібна свіжа копійчина, тому доводиться продавати живність. Проте досвідчений господарник сподівається, що держава врешті-решт повернеться лицем до селянина, полишеного напризволяще зі своїми численними проблемами та бідами.
На фоні негараздів з ВРХ потроху налагоджуються справи у свинарстві. Поголів’я тварин збільшилося у кілька разів, і зараз їхня кількість в свинарниках сільгосппідприємств зросла до 3,5 тисячі, а в селянських оборах — майже до 11 тисяч голів. Правда, з реалізацією вирощеної продукції поки що не все гаразд. Сьогодні переробні підприємства платять не більше п’яти гривень за кілограм живої ваги, проте не знижують ціну на свою продукцію. На придорожніх ринках с. Новогригорівка Миколаївського району та с. Троїцьке Любашівського району сало коштує 2-3 грн за кілограм, а за необрізне м’ясо продавці правлять не більше чотирнадцяти гривень. Звичайно, в містах ціни на свинину не спадають, тож проїжджі залюбки скуповують на придорожніх ринках свинину за доступними цінами.
Можна багато говорити про проблеми тваринництва, які вже набили оскомину державним мужам на всіх рівнях влади, проте, як кажуть, віз і нині там.
