Мешканка Бобрика Тетяна Іванівна Осипенко – людина творчої вдачі. З юності вона пише вірші й пісні. У житті займалася різними справами, але робота з дітьми та молоддю подобається їй найбільше. Саме тому вона виношувала план перетворити безгоспний магазин в центрі села Бобрик-Другий на сільський клуб дозвілля для дітей та юнацтва. Маючи великий досвід роботи в сфері освіти, Тетяна Іванівна декілька років працювала організатором позакласної роботи (піонервожатою) в Бобрицькій ЗОШ І – ІІІ ступенів і за своїми сценаріями влаштовувала випускні вечори, – ентузіастка хотіла заповнити вільний час сільської молоді цікавими та змістовними мистецько-розважальними заходами. Адже не секрет, що сьогодні сільські клуби та будинки культури перебувають у плачевному стані, і молодь залишена напризволяще зі своїми проблемами.
На превеликий жаль, починання Т.І. Осипенко з об’єктивних причин не втілилися у життя, і її кипуча енергія щоденно шукала застосування, а невгамовна душа прагнула творчих злетів.
Саме тоді, коли розпач вже почав ятрити її серце, жінці у 2006 році запропонували очолити новостворену філію Любашівського районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді при Бобрицькій сільській раді. Тож, починаючи з березня місяця поточного року, спеціаліст першої категорії Т.І. Осипенко провадить соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю, займається їхнім соціальним обслуговуванням, соціальним супроводом та патронажем сімей, які опинилися в складних життєвих ситуаціях. Зараз вона опікує одинадцять таких сімей. А після вирішення їхніх проблем настане черга інших односельчан, котрі не можуть самостійно впоратися зі своїми проблемами та життєвими негараздами.
Тетяна Іванівна займається й попередженням насильства у неблагополучних сім’ях та здійснює нагляд, контроль за умовами життєдіяльності, моральним, психологічним та фізичним станом сімей, дітей та молоді, а також вживає заходів щодо забезпечення захисту їхніх прав, свобод, законних інтересів тощо.
Звичайно, керівникові філіалу центру соціальних служб Бобрицької сільської ради, куди входить чотири великих села – Бобрик-Перший, Бобрик-Другий, Арчепитівка та Янишівка, – вистачає роботи. Буває, чоловік сердиться і каже, щоб дружина вже облишила “ходіння по людях”. Але коли Тетяна Іванівна бачить результати своєї подвижницької справи та вдячні обличчя матерів і їхніх дітей, то додається сил і наснаги, бажання далі допомагати людям, справлятися з усіма негараздами.
Іноді жінка шкодує, що свого часу не вивчилася на вчительку, але втішається, що її дві доньки – Оля і Оксана – обрали педагогічну стезю.
