В Одеському літературному музеї відбулася презентація книжки нашого земляка Валентина Симоненка «Пятилетки независимости» (економічні есе).
В.К. Симоненко – особистість, відома не лише в Одесі, але й у країні. Однак саме тут, у нашому місті, він відбувся як господарник та політичний діяч. Не один рік він очолював Одеську міську раду, був першим представником Президента України в Одеській області. Тому, ставши депутатом Верховної Ради України, а потім головою Рахункової палати України, він не пориває зв’язків із рідним містом. Мабуть, саме тут відбулася одна із перших презентацій його нової книжки, у якій він досліджує фундаментальні проблеми, без вирішення яких «ми приречені тупцювати на місці, а життя буде динамічно рухатися вперед».
Серед пріоритетних він виділив проблему системи та якості влади в Україні, яка за п’ятнадцять років незалежності «випробувала» більшість форм, що існують у світі. Розпочавши з парламентської республіки, влада перейшла до парламентсько-президентської, а потім до авторитарно-президентської. Зараз іде важке становлення й повернення до парламентсько-президентської форми.
Основна причина таких трансформацій, як відзначає В.К. Симоненко, «полягає в тому, що люди, які рвуться до влади й домоглися її, люблять не Україну, а себе в Україні. Влада в Україні – це високорентабельний бізнес, й усі хочуть бути «при справі» у владі. Як результат, усі спроби відокремити владу від бізнесу були приречені на провал». Виходячи з цього, автор робить висновок: «ми зобов’язані забезпечити виконання всіма, хто йде до влади й володіє нею, простого правила: влада – це, насамперед, відповідальність, рівність перед законом. Не зробимо цього – з економічних і соціальних колін країну не піднімемо».
У матеріалах книжки детально проаналізовано проблеми реформування української економіки, реформи не дали бажаних результатів. Кожен уряд, а їх за 15 років було дванадцять, відзначає автор, приходив до влади зі своєю програмою діяльності й розпочинав, як правило, з «чистого аркуша». «Процес «програмотворення», – резюмує В.К. Симоненко, – було спрямовано не на остаточний результат, а сам на себе, на суто зовнішній ефект. А це інакше як імітацією діяльності назвати важко. Адже жодну із запропонованих суспільству програм урядів не було виконано». Причини такого становища автор вбачає у відсутності довгострокової, стійкої «сейфової» програми економічного розвитку, які існують у більшості країн світу.
Особливу увагу у своїй книжці В.К. Симоненко приділив проблемам бюджетної політики. Розглядаючи бюджет як компроміс між бажаннями та можливостями, він у своїх статтях і виступах прагне переконати, що за ключовим словом «можливості» має стояти прагнення збільшувати їх на усіх рівнях, всіляко сприяти наповненню дохідної частини бюджету. «Довгострокова бюджетна криза, – на його думку, – це криза моралі й правосвідомості, яка давно переросла у системну кризу державного управління, що має стійку тенденцію до поглиблення».
Удосконалення регіональної політики, підкреслює автор, є одним із найважливіших і поки що, на жаль, не реалізованих резервів підвищення рівня управління економікою. А це вимагає вживання негайних заходів з децентралізації та деконцентрації влади. «Тому на законодавчому рівні, – підкреслює В.К. Симоненко, – важливо розмежувати функції й повноваження центральних та місцевих органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування з метою делегування регіонам більших прав з боку держави із одночасним підвищенням їхньої відповідальності за ухвалювані та реалізовувані рішення».
Одна із найболючіших сучасних проблем, вважає автор, є проблема кадрової політики. Без її кардинального поліпшення нормально функціонувати система управління державою просто не в змозі. «Кадрова кадриль», – акцентує він, – породжує замкнуте коло колективної безвідповідальності, у якому і створюється сприятливе середовище для правопорушень і зловживань».
У післямові до своєї книжки В.К. Симоненко робить актуальний висновок про те, що «на рівні державної політики ми тривалий час не усвідомлювали гостроти проблеми переходу на інноваційну модель розвитку економіки. І лише зараз, «роздруковуючи» четверту п’ятирічку незалежності, намічається прогрес у практичних діях уряду, у розумінні глибинної суті розвитку економіки України, у розумінні того, що без такого переходу Україна не зможе надолужити багаторічне відставання від держав-глобалізаторів, створити сучасну економіку нового типу, перебороти бідність і забезпечити європейську якість життя своїм громадянам».
