ЧОМУ НЕПРИВАБЛИВИЙ ШАБОЛАТ?
У періоди дозволеного вилову рибний ряд центрального міського ринку Білгорода-Дністровського буває переповненим. Асортименти місцевого улову відомі городянам добре. І свіжовиловлених бичків «з особливостями» досвідчені господині визначають одразу. Коротко запитавши: «Із Шаболату?», – з побоюванням відходять до іншого продавця.
Бички, виловлені в Шаболатському лимані, відрізняються від пічкурів та морського бичка вигадливою пігментацією луски й синьо-зеленими підшкірними наростами відразливого вигляду. Знавці стверджують: зміни, які відбулися останнім часом із цим видом риб, не лише наслідок екологічної загибелі Шаболатського (Будакського) лиману, що відбулася 20 червня 1992 року, але й результат активної життєдіяльності людини на його берегах.
В офіційних документах минулих років відображено: лиман «загинув» внаслідок гаданого потужного одноразового промислового або хімічного скидання в нього унікальної за хімічним складом води. З часу скорботної події, коли простори колись кришталево чистого водоймища всього за один тиждень разом з усією фауною, що жила в ній, виявилися мертвими, пройшло рівно 15 років. Тоді у воді не залишилося практично нічого, окрім рачків-санітарів, які взялися поїдати помираючу рослинність і риб, яких було аж занадто.
Сьогодні, на перший погляд, лиман поступово «отямився». Але люди поінформовані, які знають справжній стан справ, добре розуміють, яку міну сповільненої дії закладено в води лиману, позбавленого можливості природним шляхом відновлювати зруйновану екосистему. При цьому принцип первісного використання унікальних природних ресурсів краю лише набирає обертів.
Наприкінці 2005 року наша газета писала про чергову екологічну катастрофу, яка підстерігає Шаболат. За оздоровчий період переважна більшість баз відпочинку (за орієнтовними даними близько 90%), розташованих у Затоці на Будакській косі з боку Шаболатського лиману, зливають у нього чималі обсяги продуктів людської життєдіяльності через потайні водостоки, відведені подалі від очей. Зрозуміло, каналізаційні води потрапляють у природні надра без елементарного попереднього очищення. Вивезення рідких відходів із Будакської коси в силу відсутності належної інфраструктури – справа досить заморочлива й не менш дорога. Тому не дивно, що значну частину зібраних до автоцистерн нечистот знову ж таки зливають до Будакського лиману. Заїжджі водії приватних «водовозок» навіть не приховують інформацію про існування цього «бізнесу». Тому й беруть порівняно невисоку плату за надану «комунальну послугу». Ось чому шаболатські бички, наковтавшись суміші органіки разом із побутовою хімією, набувають виду мутантів, які плодять згодом ще жахливіших монстрів.
Говорити, що така щира правда – таємниця за сімома печатками, попросту безглуздо. Про стан справ, що склався, відмінно знають місцеві відповідальні чиновники екологічних та санітарно-епідеміологічних служб. Однак у силу непояснимих причин на важіль закону давити не квапляться. І акуратно, на термін відкриття чергового курортного сезону, згнітивши серце видають відповідні дозволи, які дають можливість користуватися архаїчними вигрібними туалетами й, по суті, продовжувати зливати нечистоти в лиман. При цьому практично кожен затоківський хлопчисько вірогідно знає: шукати підводні каналізаційні труби за допомогою водолазної техніки не потрібно: впевнені в повній екологічній безкарності деякі власники баз відпочинку їх навіть не ховають. Злегка замаскують в очеретах, та й край. А Шаболату тим часом дихається все важче. Його сморідний подих стає відчутнішим із настанням перших же днів спекотного літа.
КАРТИНА ЯСНА. ЩО РОБИТИ?
На думку керівництва Білгород-Дністровського району єдиною «хірургічною» операцією, коли усі прилеглі до лиману бази відпочинку виявляться кардинально відрізаними від водної гладі Шаболату, стане будівництво насипної дороги від селища Затока до точки перетинання Будакської коси із Сергіївським мостом. До того ж об’їзна дорога надасть можливість розширити рекреаційні землі на 500 гектарів і вивести за зону відпочинку на Будакській косі проїзну частину й усі майбутні комунікаційні споруди: водопостачання, каналізацію, газифікацію, електрозабезпечення. Твердження, що це єдиний шлях щодо порятунку лиману, підкріплюють фахівці інституту морського транспорту «ЧорноморНДІпроект» та Харківського інституту ім. Жука «Укргідропроект» щодо гідрорежимів. При цьому, підкреслює голова Білгород-Дністровської РДА Володимир Зінченко, рекреаційну зону району, включаючи розвиток Будакської коси, необхідно наближати до загальносвітових стандартів, вирішуючи при цьому цілу низку назрілих проблем: комунікаційних, екологічних, транспортних.
Нова побудована дорога, яка назавжди відітне затокські бази відпочинку, що зливають нечистоти до Будакського лиману, стане лише частиною великомасштабного проекту, задуманого нинішнім керівництвом району, підкреслює перший заступник голови Білгород-Дністровської РДА Олексій Фаюк. Розробка Генерального плану курортно-рекреаційної зони села Біленьке, який включає розвиток Будакської коси, – лише частина Генплану розвитку всього району. Повна ж реалізація наміченої програми із комплексом природоохоронних та берегозміцнювальних заходів завершиться приблизно через півстоліття, «коли дерева стануть великими» у прямому й переносному значенні.
У тій частині Будакської коси, що на траверзі курорту Сергіївка, зосереджено незначне число розважальних закладів. Серед них і готель «Блакитна акула», який не витримує жодної критики стосовно сервісних послуг. Якщо залишатися до кінця відвертими, то тут відсутні елементарні й необхідні санітарно-епідеміологічні умови для повноцінного відпочинку. Всупереч вигребам, що все-таки є, підприємці у нинішньому сезоні все ж таки мають намір встановити 10 – 15 біотуалетів. Нині на ці золоті пляжі Будакської коси можна дістатися єдиним чином – через пішохідний (і автомобільний?) міст довжиною 1200 метрів або на маломісних катерах, що курсують через лиман.
Як розповідає Сергій Бодарев – керівник центру відпочинку «Близнюки» на Будакській косі, спорудження мосту відбулося близько 40 років тому. Його міцність на той час випробувало 4 танки «Т-34», що пройшли по ньому на відстані 30 метрів один від одного у реверсивному режимі. Сьогоднішній стан стратегічної споруди – тема вкрай болюча. Палі мосту, що підтримують важкі конструкції, оголені до арматур, тому із зусиллям виконують основне призначення. Назвати стан мосту аварійним особливим перебільшенням не буде, оскільки кожен черговий рух транспортних засобів, що обслуговують торговельні точки на косі, може виявитися останнім випробуванням для його неміцних конструкцій. Як стверджує Сергіївський селищний голова Олександр Шелестенко, для капітального ремонту мосту потрібні мільйонні кошти, яких, зрозуміло, в голови бракує. У зв’язку із цим перспективи будівництва дороги Затока – Сергіївка до кінця 2011 року, про яке говорилося вище, виявляться дуже доречними.
У цей час 64 туристично-оздоровчі заклади, розташовані на піщаній Будакській косі у Білгород-Дністровському районі, не виступають як єдиний комплекс рекреаційного призначення. У свою чергу, відсутність інфраструктури як на самій Будакській косі, так і біля Шаболатського лиману не дає можливості розвиватися зеленому туризму. Розробка Генплану курортно-рекреаційної зони села Біленьке із розвитком Будакської коси, завершення якої намічено на кінець майбутнього року, створить серйозні передумови для економічного та соціального прориву Білгород-Дністровського району. Сьогодні стало відоме ім’я інвестора, який виграв на тендері, – ТОВ «Інвестиційна компанія «Роза вітрів», що вкладає в проект на початковому етапі 300 мільйонів гривень. І якщо усе відбудеться відповідно до наміченого графіку організаційних заходів, незабаром гниючий Шаболат зможе приступити до процесу самоочищення. За допомогою людей, звичайно.
