Прелюдії й фуги Баха, сонати Гайдна, Моцарта, Бетховена, Вебера, етюди Шопена і Ліста, твори Шумана і Рахманінова – це неповний репертуар 14-літньої одеської школярки Дарини Бухарцевої.
Участь юної піаністки в 37 всеукраїнських і міжнародних конкурсах принесла їй тільки перемоги – гран-прі і перші місця. Відзначимо лише найбільш значимі з них для самої Дарини за останні роки: престижний в Укра-їні конкурс молодих піаністів пам'яті В. Горовіца (Київ, 2004 р.), міський у школі ім. професора Столярського (2005 р.), французький музичний конкурс, що відбувався у Парижі (2005 р.) і в Брюсселі (2006 р.), міжнародний ім. С. Рихтера (Житомир, 2005 р.). Найбільш пам'ятною, що змінила і музичну долю юної піаністки, стала «Срібна нота» (Одеса, 2004 р.): саме тут Дарину вперше почув член журі, професор музакадемії А.О. Кардашов. А через деякий час Анатолій Олександрович став займатися з нею в музичній академії. І сьогодні закохана у свого педагога дівчина грає академічну програму, закінчуючи 10-й клас загальноосвітньої школи № 121.
Для неї почався той етап життя, коли головною справою стала завзята й наполеглива повсякденна робота, на яку спрямував професор. Вона успішно опановує ті твори, що їй запропонував грати Анатолій Олександрович. І відкриває для себе новий світ відомих композиторів:
– Найбільше я люблю грати Бетховена, Шопена, Шумана і Ліста. Від усіх відрізняється тільки Бетховен. Троє інших народилися в 1810 році і є найбільшими романтиками не тільки свого часу. А Бетховен – як Достоєвський у літературі. Він «важкий» і змушує по-філософському підходити до сприйняття музики.
Паралелі у Дарини виникають природні, оскільки, вже сприйнявши і Ф. Достоєвського, вона захоплена творами Л. Толстого, А. Чехова і І. Тургенєва, причому поза рамками шкільної програми. При цьому дівчина дуже успішно навчається. Предмети, що ставить за значимістю й інтересом для себе після музики – іноземні мови (англійська, французька, іспанська, польська), географію, хімію й алгебру. Згадує, сміючись, випадок, коли на екзамені з географії одержала 12 балів (і це – після чергового музичного конкурсу!), а деякі однокласники не повірили відразу, і тут же влаштували їй свій іспит, засипавши запитаннями. На всі відповіла!
Надзвичайно щира, щедра і весела людина, Дарина знаходить контакти з усіма, хто опиняється поруч із нею. Її життєлюбство зачаровує.
– Якби не музика, то я займалася б театром. Мені дуже подобається грати в шкільних виставах: я була іспанкою, Єлизаветою Воронцовою, «моєю прекрасною нянькою»... Це так цікаво!
І багато хто навіть не уявляє, що Д. Бухарцева, удостоєна звання «Золота надія Одеси» (2006 р.) у гуманітарній програмі «Багатство Одеси – жінки міста», насправді живе зовсім... не заможно. З мамою Наталією Миколаївною Діус, співробітником академії харчових технологій, вони живуть у гуртожитку, за який платять майже половину маминої зарплати. Але Наталя Миколаївна всі турботи бере на себе – ховаючи сльози часом «під істеричною радістю». Тому що та допомога, яку іноді одержує Дарина то від фонду В. Співакова, то від мерії Одеси чи приватних добродійників за концерти (150-200 грн) – це крапля в морі у порівнянні з постійно зростаючими цінами й проблемами. І якщо позахмарною мрією Дарининої мами є одержання від міста хоча б однокімнатної квартири, то сама дитина мріє про власний будинок.
– Коли я була в Брюсселі, нас запросили пожити в їхньому будинку люди, із якими ми познайомилися на конкурсних прослуховуваннях. Там можна було грати на фортепіано стільки, скільки хотіла, і ніхто не стукав у стінку і не скаржився коменданту гуртожитку.
Ця дівчинка, що тільки вступає в життя, вже розуміє, що в ньому все не так просто. З одного боку – її улюблена музика, з другого боку – банальні колючки троянд, які вона одержує на концертах. Щастя в тому, що на шляху талановитої дитини зустрічаються чудові люди, які допомагають їй забути «дрібниці життя» і розчиняють чергові двері до його вершини.
Важко переоцінити роль першої в Одесі Дарининої вчительки музики – Ольги В'ячеславівни Яцинюк, із якою і були досягнуті ті успіхи, що сьогодні окрилюють дівчинку. Безцінна також допомога директора музичної школи № 1 Миколи Павловича Яцинюка. Пам'ятає про Дарину і начальник облуправління освіти Дмитро Михайлович Демченко. Допомагає і управління у справах молоді і сім'ї облдержадміністрації, за сприяння якого Дарина побувала не тільки в Артеку, але і побачила в Луврі «Джоконду» і Венеру Мілоську, поклонилася праху великих Пуччині, Шопена, Мольєра, Гюго... До речі, в Парижі вона побувала завдяки «Одеським вістям».
Світле начало у долі цієї дівчинки приваблює до неї добрих і гарних людей. Недавно в долі Дарини з'явився меценат-американець Дан, який їм із мамою купив в Одесі квартиру, умеблював її по-сучасному. Збирається купити житло і в Штатах. А Дарину запросив поки що на три літні місяці до США: брати участь у конкурсі-фестивалі, грати концерти, зокрема з оркестром, готуватися до вступу в консерваторію там же, у США. І дівчинка не буде вже куштувати банани один раз на місяць... Напевно, Америці більше, ніж Україні, потрібні талановиті діти?!
