Рибне господарство – не остання галузь у будь-якій державі. Її продукція – важлива складова збалансованого харчування людини. За даними статистики, кожен українець споживає за рік 19,6 кілограма рибних продуктів при фізіологічно обґрунтованій нормі 22,1 кілограма.
На жаль, значна частка морепродуктів на українському ринку має закордонне походження. І це результат не тільки змін, що відбуваються у країні в цілому, але і рибної галузі зокрема. Свою негативну роль тут зіграла перманентна реорганізація структур управління. Нещодавно, нарешті, відновлено Державний комітет рибного господарства України, що, будемо сподіватися, займеться відродженням колишньої слави наших рибалок.
Нас же поки що цікавить стан рибного господарства області й проблеми видобутку риби на внутрішніх водоймах.
За даними заступника начальника управління «Одесадержрибохорона» Володимира Губанова, у цілому щодо видобутку морепродуктів наш регіон посідає третє місце після Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, де сконцентровані основні бази океанічного рибного флоту. А за виловом риби на внутрішніх водоймах область посідає перше місце в країні.
Наприклад, торік на всіх причорноморських лиманах і озерах було виловлено 4676 тонн різних видів риби. Але, як вважають фахівці, це значно менше, ніж могла б дати «блакитна нива».
До сьогоднішнього дня кількість структур, що так або інакше замикаються на рибному господарстві така, що не сприяє його нормальній роботі, вважає В. Губанов. Усі хочуть керувати, але ніхто ні за що не хоче відповідати. А крайнім, як правило, залишається той, хто безпосередньо займається цією нелегкою справою, тобто рибалка.
Скажімо, право на вилов водних живих ресурсів можна одержати тільки в Києві, причому навіть без первинного узгодження на рівні області. У зв'язку з цим на багатьох водоймах користувачів більше, ніж це потрібно. Наприклад, на Дністровському лимані працювало 4 рибколгоспи, які добували 1600 тонн риби. Зараз тут промислом займається понад 20 підприємницьких структур, а їхній загальний вилов не перевищує, за звітними даними, 520-530 тонн.
У підсумку скривдженими, потерпілими, залишилися ті, хто споконвіку жив на березі цієї водойми і займався рибним промислом, він складав основну статтю доходу їхніх родин.
Те ж саме можна сказати про квоти на вилов риби, що не тільки не дозволяють економічно вижити підприємствам рибної галузі, але які необхідно підтверджувати щорічно. І знову в тому ж Києві, начебто столичний чиновник краще знає, скільки і якої риби можна добувати на тому чи іншому лимані або озері.
Але ж суть господарювання на внутрішніх водоймах полягає не тільки у видобутку, але й у відтворенні рибних запасів. Але цим може і повинен займатися той, хто працює на тривалу перспективу. Іншими словами, підприємство або асоціація, що взяла водойму в тривале користування і відповідає за її розвиток і збереженість.
Однак дотепер не ухвалена загальнодержавна програма розвитку рибного господарства, а отже, і не провадиться його фінансування. Тому і немає державних підприємств, які б займалися риборозведенням, відсутня комплексна програма меліорації водойм, де провадиться рибогосподарська діяльність.
Зате є гіпертрофована система контролю за діяльністю підприємств галузі, яка, на жаль, не сприяє їхньому розвитку або захисту інтересів на рибному ринку. У зв'язку з цим в області злагоджено діють посередники всіх мастей. Доки виловлена риба дійде до її безпосереднього покупця, на ній нагріють руки як мінімум 2-3 перекупники. Звісно, і ціна її зросте в кілька разів. Рибалкам же дістаються за їхню працю копійки.
За словами В. Губанова, доходить до того, що рибальським господарствам просто не вигідно ловити рибу. Тому що траплялися випадки, коли, наприклад, за кілограм карася їм пропонували не більше 70 копійок.
Останнім часом широкого поширення на внутрішніх водоймах набули спеціалізовані товарно-рибні господарства (СТРГ). Така форма господарювання дозволяє максимально використовувати кожен гектар водної поверхні. Зокрема, тому що СТРГ не тільки займаються рибовидобутком, але і відтворенням рибних запасів.
Але і ці господарства, на жаль, залишаються беззахисними перед свавіллям перекупників.
Мабуть, вже давно настав час створення оптового ринку сільськогосподарської продукції, де обов'язково повинен бути і павільйон з реалізації підприємствам роздрібної торгівлі водних живих ресурсів.
Це, як вважають фахівці, дозволило б у 2-3 рази знизити ціни не тільки на продукцію сільськогосподарської, але і рибної галузі.
Але поки що це тільки добрі побажання.
