«Є погані дороги, а є і тарутинські» – ось таку цікаву сентенцію почула я в Тарутиному від «простого перехожого», готуючись провести журналістське розслідування за станом доріг у районі, загальна довжина яких 323 кілометри. І міждержавного значення і внутрішніх. Знайомлячись із справами місцевого райавтодору – філії Одеського обласного, я переконалася в тому, що якби у його активі лімітів було не два мільйони гривень, а більше, – могли б виконати набагато значніший обсяг робіт.
До речі, були деякі, і цілком реальні, надії на збільшення коштів на початку року, але ускладнилася ситуація в парламенті і пригальмувала (сподіваюся – тимчасово) цей процес. Але Тарутинський райавтодор не пасивний.
– Робіт ми виконуємо значно більше, – говорить його начальник – досвідчений фахівець, керівник сучасного типу Віктор Ілліч Чербаджи, – за рахунок прямих договорів із селищними та сільськими радами.
Переконливий, між іншим, приклад для тих, хто ще сумнівається в реальності таких договорів і в підсумку «залишається з носом», тобто з безнадійно розбитими дорогами. Як доказ наведу план, що успішно виконується, по податках за транспорт, що і дозволило впевнено укласти прямий договір із райавтодором, Березинській, Серпнівській селищним радам, Красненській, Ганнівській сільрадам. Віктор Ілліч із вдячністю говорить про сільських голів, разом із якими вдалося упорядкувати внутрішні мережі доріг, – Василя Присяжнюка, Юрія Глигала, Марію Гаврилюк. Багато зроблено, не без допомоги колишнього губернатора, нині міністра внутрішніх справ Василя Петровича Цушка, у селах Надрічному та Іванчанці. Та й зараз є в організації заявки від ряду сільрад на ремонт доріг.
Сьогодні автомобілісти не натішаться: нарешті-то спуск до Вільного – вкрай занедбаний, що не ремонтувався, мабуть, років уже 20, приводиться до нормального робочого стану: незабаром продовжать початий торік ремонт на десятикілометровій ділянці Богданівка – Миколаївка.
Піклуючись про стан доріг, керівники району враховують ту обставину, що він граничить із Молдовою. Вважалося, що тому інтенсивність транспортного потоку набагато слабша, ніж, скажімо, у сусідніх Арцизькому, Саратському, Татарбунарському й інших районах. Тому і коштів виділилося на підтримку доріг менше. Полегшене латання розбитих за багато років полотен не давало належного ефекту. Тому торік Кабінет Міністрів України прийняв рішення про капітальний ремонт 12-кілометрової ділянки Лісне – Олександрівка. Є й офіційний документ про включення цих обсягів до плану поточного року. Отож в Тарутиному дуже сподіваються на сприятливий результат: вже дуже натерпілися люди, що живуть поблизу дороги, що відійшла до Молдови. Незручності в пересуванні по ній величезні. Не випадково народився серйозний проект, по якому і з'явиться об'їзна з Лісного до Олександрівки дорога тепер уже по новому відрізку траси.
Включено до плану (чого так довго домагалися) і ремонт дороги на контрольний пункт пропуску міждержавного значення в Лісному. Утім, що він буде реалізований, тут не сумніваються: адже мова йде про в'їзд не тільки на територію Тарутинського району, але і всієї області, України.
Отож у тарутинських шляховиків у ці спекотні дні справ дуже багато. До речі, у нинішньому році тут здають ще одну солідну ділянку дороги – за республіканською програмою – між Новим Тарутиним і Підгірним, і обійдеться вона державі маже в 10 мільйонів гривень.
…Із Віктором Іллічем ми їздили по багатьох дорогах району. Він із задоволенням показував ті, що вже відремонтували, і ті, на яких ідуть роботи. Промчали чудовим полотном спуску, але вже частково понівеченим важким транспортом. Колія вийшла глибокою, з високим гребенем – небезпечна пастка для автомобілістів, які нічого не підозрюють.
– Сьогодні ж зріжемо його, – скоріше самому собі сказав Чербаджи і – із величезною досадою продовжив: – Багато лиха роблять великовантажні машини. Тут поруч елеватор та й процентів 70 транспорту з багатьох населених пунктів проходить саме по цій дорозі, руйнуючи її.
Що й казати, автомобілебудування у своїй динаміці пішло далеко вперед, і нинішні дороги навіть приблизно не відповідають сьогоднішній щільності руху транспорту. Будувалися вони в 50-х роках минулого століття, а тому зовсім не розраховані на вагу великовантажних машин. Сьогодні зерновози в 30 тонн та при такій скаженій температурі буквально розривають дорожнє полотно. Свіжий приклад того ми і спостерігали. Віктор Ілліч, знавець своєї справи, мабуть, правий, стверджуючи, що потрібно встановити на відповідних дорогах ваги. Хто знає, можливо, через пару років на провідних магістралях вони і з'являться. Але як бути з іншими?
– Надія тільки на свідомість, – іншого виходу Чербаджи не бачить. – Інакше залишимося без доріг.
Зі свідомістю в нас поки що тугувато. А поляки, наприклад, собі такої вільності не дозволяють: там перевищення навантаження не допускають. Але зі становища вони виходять – за наш рахунок. До кордону під'їжджають двома фурами, а вже по самій Україні вирушають на одній, але з вантажем, доставленим на двох. Тому що, у нас за цим контролю – ні-я-ко-го.
Ми з'їхали з траси, повернули праворуч, і через метрів триста я побачила високі конструкції і «терикони» щебеню.
– Асфальто-бетонний завод «Тираса», – попередив моє запитання Віктор Ілліч.
ТОВ «Тірас» – дорожньо-будівельна фірма, що виграла тендер на будівництво саме тієї самої дороги Нове Тарутине – Підгірне за республіканською програмою забезпечення дорогами з твердим покриттям усередині центральних садиб. А в Тарутинському районі таких дві сільради, і на їх територіях – по три-п'ять сіл. Отож фронт робіт тут солідний і дуже дорогий. Для оперативності «Тирас» встановив на орендованому у райавтодору майданчику свій асфальтний завод. Так що втрат часу – ні хвилини».
– Справджується сказане Михайлом Антоновичем Григоровим – начальником Служби автомобільних доріг області, – говорить Чербаджи. – Він твердо обіцяв, що працювати будемо в комплексі, і що дороги в Тарутинському районі будуть належні!. Виходить, торік, – підраховує, – ми виконали робіт на два мільйони 180 тисяч гривень. Цього року – десь – до двох мільйонів дійдемо напевно. Та додаткові сили «Тираса» мільйонів на шість, а то і сім потягнуть. Так що виділення на район йдуть досить непогані.
І це додає сил і впевненості шляховикам.
