Сьогоднішнє місто, звичайно, це не старий посад біля стін фортеці. Воно розрослося і в широчінь, і в глибину. Причому тільки за післявоєнні роки значно змінилося, виросли нові квартали, які потіснили старі одноповерхові будівлі. Шкода, будівництво сучасного Ізмаїла практично припинилося після того, як стала наша країна самостійною. Споруджена неподалік від залізничного вокзалу багатоповерхівка заселяється повільно – не в кожного знаходиться достатня сума грошей, щоб купити комфортабельну квартиру у цьому будинку. У міста, яке ще років 20 тому славилося своєю багатогалузевою промисловістю, залишається поки що чимало проблем, оскільки багато великих підприємств стоять або ледве животіють.
Хоча вже сьогодні можна говорити про повільне, але упевнене відродження виробництва. Целюлозно-картонний комбінат, морський торговельний порт, Українське Дунайське пароплавство – це теж Ізмаїл, як і безліч приватних фірм, підприємств, які все ширше розгортаються.
Ізмаїл – це і державний гуманітарний університет, і низка інших вищих і середніх навчальних закладів. Це і школи, і дитячі садки. І центр позашкільної роботи і дитячої творчості, розташований в одному з найкрасивіших старовинних будинків. Це і Свято-Покровський собор. І картинна галерея. І школа мистецтв. Це повноводий Дунай. І тінистий проспект, який носить ім’я великого Суворова. І сам він, полководець, який навічно завмер у стрімкому ривку на бойовому коні... Це місто квітучих весною каштанів. Місто стародавнє і молоде, яке не можна не любити і до якого ми самі, ізмаїльці, часом ставимося недбало, не стежачи за його чистотою...
Втім, свій ювілей місто зустріло прибраним і ошатним – постаралися студенти, школярі, просто жителі (так би завжди). І традиційно саме до цього дня було зроблено цілу низку подарунків.
Буквально напередодні пущено в дію газову котельню у загальноосвітній школі № 3. Роботи тут, як розповів головний інженер Ізмаїльського управління експлуатації ВАТ «Одесагаз» Микола Біляй, розпочалися два місяці тому, у серпні. Майже півмільйона гривень на газифікацію школи виділив облбюджет.
Ще один об'єкт було здано в експлуатацію напередодні дня міста – пральня міськлікарні № 1. За запевненням головлікаря Семена Ігельника, подальше існування самої системи міської охорони здоров'я без цього об'єкта ставало вкрай скрутним. Отож, можна уявити, який він важливий в цілому для міста.
А неподалік, на проспекті Суворова, відкрила новий магазин міська друкарня. Зробивши першу покупку, міський голова Георгій Дубенко побажав об'єднаному комунальному підприємству успіхів у виробничій сфері.
Два передсвяткові тижні були насичені спортивними, культурними подіями. За традицією у день свята відбувся мітинг і покладання квітів до пам'ятника С. Тучкову. Цього ж дня відкрилося одразу кілька виставок в Ізмаїльській картинній галереї – Ізмаїл славний і своїми майстрами пензля. А з 10 до 16 години біля Будинку культури ім. Т.Г. Шевченка провадилася виставка-ярмарок майстрів прикладного мистецтва. І тут же, на імпровізованій сцені, дали концерт колективи художньої самодіяльності міста і району.
Серед значних подій можна назвати також прес-конференцію з представниками грецького Генконсульства, на якій йшлося про необхідність зміцнення зв'язків з цією країною нашого міста, у якому, до речі, велика грецька діаспора. Представники польського міста-побратима Влоцлавека побували на об'єктах охорони здоров'я морського транспортного комплексу, Дунайської басейнової лікарні і, сподіватимемося, взяли і для себе чимало корисного. Було що показати і іншим гостям.
На свято прибули делегації міст-побратимів з Румунії, Болгарії, Македонії, Польщі, представники генконсульств, гості з Польщі, Російської Федерації, Румунії, Придністров’я...
І традиційним фіналом урочистостей став гала-концерт на Центральному стадіоні, що був відкритий театралізованим дійством: битвою за Ізмаїл і привітанням нащадкам від засновника міста. Тут, на стадіоні, все місто вшановувало кращих своїх представників, чиї портрети занесено на оновлену Дошку пошани.
Ще один подарунок було зроблено місту, цього разу від румунського міста Клуж-Напока, – виступ етнографічного ансамблю «Дор Трансільван» у супроводі ансамблю із села Утконосівка Ізмаїльського району «Дор Басарабян». Свою майстерність показали відомі ізмаїльські виконавці.
А на завершення «запалювали» популярні на просторах СНД репери Анастасія Каменських і Потап: на жаль, міліцейські кордони не змогли втримати фанатів цієї групи, які прорвалися на стадіон і стали біля сцени суцільною стіною. І розквітнув в уже нічному небі фантастичними букетами салют.
