Наталя ЖУКОВА: «НА ЧЕМПІОНАТІ ЄВРОПИ ЗБІРНІЙ ПОСТАВЛЕНО ЗАВДАННЯ СТАТИ ПЕРШОЮ!»
Нещодавно в Одесі завершився традиційний міжнародний шаховий турнір «Меморіал Юхима Геллера». У ньому взяли участь кілька відомих одеських гросмейстерів, серед них Наталя ЖУКОВА. Відзначимо, що минулого року шахістка у складі збірної України здобула золоті медалі Всесвітньої олімпіади, яка проходила в Турині. Результат, показаний українками, без застережень видатний: у 13-ти турах наша команда здобула 12 перемог, зігравши внічию лише в останній день змагань.
Про участь у «Меморіалі Юхима Геллера», тріумфальну перемогу на Олімпіаді в Турині, свій спортивний шлях та багато чого іншого шахістка розповіла у інтерв'ю «Одеським вістям».
– Наталю, як Ви оцінюєте свій виступ на "Меморіалі Геллера"?
– У жіночому заліку я посіла перше місце, що звичайно, радує, але, відверто кажучи, суперниці в мене були не найдужчі. У загальному чоловічому заліку зіграла не так успішно й назвати моє перше місце особливим досягненням не можна. Користуючись нагодою, хочу подякувати організаторам за проведення такого чудового турніру в Одесі.
– Наталю, давайте повернемося до недалекого минулого. Не можу Вас не запитати про подробиці видатної перемоги нашої збірної на Всесвітній Олімпіаді у Турині.
– Перемога справді була знаковою! У Турині була справжня команда, яку сміливо можна назвати сплавом досвіду та молодості. Для мене та Інни Гапоненко це була шоста за рахунком Олімпіада, а Катерина Лагно та Ганна Ушеніна порівняно нещодавно у збірній. Спочатку у нашої команди був другий стартовий рейтинг, а безумовним фаворитом вважалися росіянки. З ними ми зустрілися досить рано – вже у 5-му турі. І цей матч вважаю вирішальним у турнірі. У нас із суперницями були дуже затяжні партії, але в мене – особливо. Коли Гапоненко із Ушеніною звели свої двобої до нічиєї, я із росіянкою Олександрою Костенюк була ще за дошкою. В один із моментів я зробила невдалий хід, і уся російська збірна вже задоволено потирала руки, вважаючи перемогу Костенюк справою вирішеною. Однак я й подумки не допускала, що можу програти, зробила кілька вдалих ходів поспіль і в підсумку перемогла. Росіянки були шоковані! Мені здається, що саме у цю мить вони зламалися психологічно, й хоча ще три тури лідирували, почали набирати все менше й менше очок. Ми ж карбували перемогу за перемогою, й після великого виграшу у 9-му турі над сильною командою США вийшли на перше місце. Перед останнім туром ми були попереду Росії на 2 очки, й нам залишалося не програти Вірменії, із чим ми успішно впоралися.
– В 11-му турі у Вас був важкий матч із Болгарією. Можна його також вважати ключовим?
– Безумовно, з того, як складався двобій із болгарками, нам було навіть важче, аніж із Росією. У нас дві дошки були чорними, що дуже важливо. Під час гри ми навіть сумнівалися, що встоїмо перед суперницями, тому що в мене й Гапоненко тривалий час були гірші позиції. Я грала із добре знайомою мені чемпіонкою світу Антуанеттою Стефановою, досить швидко звела партію унічию й з нетерпінням чекала на результати на інших дошках. До загального задоволення нашої делегації, одна за другою виграли Лагно та Гапоненко, після чого ми остаточно повірили у свої сили.
– Якими були стосунки між учасницями турніру?
– Якщо говорити про нашу команду, то усе було просто чудово. Я із Гапоненко давно знайома – ще з часів, коли мешкала у Херсоні, ми давні подруги, навчалися в одній школі. Жодних проблем не було і з нашою молоддю: Катя Лагно та Ганна Ушеніна – чудові дівчата. Створення такого мікроклімату у команді – велика заслуга наставника В'ячеслава Ейнгорна, який згуртував нас навколо головної мети – завоювання "золота" – й не давав розслабитися протягом усього турніру. Що стосується суперниць, то особливих контактів не було навіть із приятельками. По-перше, часу на це не було, по-друге, щоб не втрачати концентрації, нам цього просто не рекомендували.
– Багато засобів масової інформації відзначали, що побутові умови у Турині були просто жахливими.
– Ми знали, що будемо мешкати в Олімпійському селі. Було дуже цікаво зануритися в цю атмосферу й відчути на собі ті умови, у яких олімпійці готувалися до своїх стартів. Але нас одразу попередили, що умови в селі не дуже добрі. Побачене ж перевершило наші найгірші сподівання. Будинки нагадували якісь гуртожитки. У номерах, окрім ліжок та тумбочок, нічого не було. Нам навіть стало кривдно за олімпійців, адже шахісти на турнірах найчастіше мешкають у набагато кращих умовах. І Ви уявіть: специфіка шахів припускала підготовку до матчів винятково у номері. Потрібно було аналізувати попередні партії, вишукувати помилки, щоб не повторити їх у майбутньому – а це не одна година роботи за комп'ютером. А нас спочатку поселили по 2-3 до номера. Ми навіть хотіли протест подавати. Росіяни вирішили проблему простіше, й усією делегацією переїхали до готелю, а це колосальні матеріальні витрати. Нашій делегації теж довелося витратитися, щоб спортсменів хоча б розселили по одному в номер.
– Чи можна говорити, що перемога нашої команди – це була вже перемога усієї української жіночої шахової школи?
– Абсолютно вірно, адже в нашій команді були дівчатка 16-ти та 20-ти років. Хоча ми із Інною Гапоненко ще застали знамениті школи Михайла Ботвинника та Марка Дворецького, в яких було вибудувано систему підготовки чемпіонів. Багато наших тренерів навчаються на спадщині радянської школи, однак стосовно Лагно та Ушеніної скажу: вони вже на 100 відсотків вихованки української школи.
– Наталю, давайте повернемося до початку Вашої кар'єри. Як Ви почали захоплюватися шахами?
– З 7 років. Зараз, можливо, це вже й пізно вважається, але тоді було якраз. До речі, якщо хто вважає, що заняття шахами – як прогулянка по свіжому повітрю, то глибоко помиляється. У мене було по два тренування на день плюс фізична підготовка.
– І хто ж привів Вас до шахової секції?
– Батько. Щоправда, спочатку він хотів віддати мене на стрільбу з лука, але в секції сказали, що я ще занадто мала. Коли тато почав заперечувати, для підтвердження своїх слів тренери дали мені у руки лук, і я його, звичайно, не втримала. Після цього батько й вирішив, що краще мені шахами зайнятися.
– Які Ваші подальші плани?
– У складі збірної України взяти участь у черговому чемпіонаті Європи, який стартує на острові Крит 27 жовтня. Ми дуже добре до нього підготувалися – нещодавно в Одесі пройшли збори команди під керівництвом В'ячеслава Ейнгорна. До речі, раніше на чемпіонаті Європи Україна не посідала призових місць. Але цього разу ми приїжджаємо у статусі переможців Олімпіади. Окрім того, цього року збірна посіла третє місце на чемпіонаті світу.
– Керівництво шахової федерації вже поставило завдання на чемпіонат?
– Звичайно. Однозначно ми маємо перемогти! У нас навіть у контрактах записано, що ми постійно зобов'язані боротися за 1-6 місця. Планку піднято дуже високо й це говорить про те, що розвиток жіночих шахів у країні на піднесенні.
– Наталю, а чому Ви переїхали до Одеси?
– Взагалі я народилася у Німеччині, тому що батько був військовикам. Потім ми багато років мешкали у Херсоні та Каховці, а з сім’єю дуже багато поїздили по світу. У дитинстві батьки мене часто возили на Азовське та Чорне моря. Я дуже люблю море, й вирішила переїхати сюди у 2003 році. І ось чому. Одеса поєднує у собі принадності південного берега плюс це величезне гарне місто, у якому багата культура та славна спортивна історія. Тому я дуже пишаюся, що зараз репрезентую Одесу у складі збірної України й буду намагатися, якнайчастіше радувати перемогами уболівальників не лише Південної Пальміри, але й усієї країни.
Євген НИЗОВ
ОБЛАСНЕ СВЯТО КРОСМЕНІВ
Напередодні Дня вчителя у парку “Перемога” за програмою Спартакіади школярів Одещини стартував легкоатлетичний крос серед збірних команд сільських районів, і трьох районів Одеси. Понад чотириста учасників, розсіяних на три вікові групи, репрезентували 34 команди.
На параді відкриття до юних кросменів з привітаннями звернулися учасники ВВВ війни, ветерани 8-ї гвардійської армії, яка визволяла Південну Пальміру, майстри спорту Прокопій Фомін та Володимир Годовенко, а також директор обласної школи Олімпійського резерву заслужений тренер України Михайло Бондарєв.
Серед хлопців 1991-92 років народження у бігу на 3 кілометри переміг посланець Іллічівська Дмитро Матула – 9 хвилин 43 секунди. У середньому віці (1993-94) на дистанції 2 кілометри переміг школяр з Роздільної Василь Гордейко – 6 хвилин 31,6 секунди. Серед молодших (1995-96) найшвидше за всіх 1500 метрів подолав Євген Пашков з Болграда – 5 хвилин 01,1 секунди.
Не менш цікаво і захоплююче змагалися дівчатка. Серед старших у бігу на 2 кілометри найкращий результат показала Інна Суроєдова (Малиновський район) – 6 хвилин 57 секунд. Школярка з Котовська Оксана Руснак виграла забіг на 1500 метрів – 5 хвилин, а у молодшому віці (1995-96) Ганна Чернікова (Малиновський район) пробігла 1000 метрів за 3 хвилини 36 секунд.
У загальному заліку по першій територіальній групі, куди входять дев’ять команд міст області і райони Одеси провідне тріо склали: Білгород-Дністровський (завідувач міського відділу освіти Микола Степанович Чеглотонєв). Котовськ, Київський район Одеси.
У другій групі (14 команд) перемогли школярі Роздільнянського району (завідувач відділу освіти Валентина Анатоліївна Дубецька). Друга-третя позиції відповідно у представників Татарбунарського та Комінтернівського районів.
Третю групу складали команди 13 районів. Тут перемогли юні легкоатлети Фрунзівського району (завідувач відділу освіти Ігор Іванович Стебловський). За ними посланці Великомихайлівського та Красноокнянського районів.
Ветерани ВВВ і спорту вручили тим, хто відзначився, грамоти, дипломи, яскраві олімпійські путівники і шкільні щоденники, а переможцям і грошові премії.
Наш кор.
НА ФУТБОЛЬНИХ ПОЛЯХ ОДЕЩИНИ
* Напружено проходить чемпіонат області з футболу серед восьми команд вищої ліги. Лідер турніру ФК “Бриз” (Ізмаїл) приймав “Тирас-2500” (Білгород-Дністровський) і домігся перемоги з рахунком – 3:2.
Решта результатів: “Олімп-Динамо” (Ширяєве) – “Спартак” (Роздільна) – 0:4, “Таврія-В” (Єреміївка) – “Дружба” (Зоря) – 3:1, ФК “Біляївка” – ФК “Кодима” – 6:0.
Становище клубів: ФК “Бриз” – 29 очок, ФК “Біляївка” – 23, “Таврія-В” – 20, “Дружба” – 19, “Тирас-2500” – 16, “Спартак” – 10, “Олімп-Динамо” – 6, ФК “Кодима” – одне очко.
* Відбулися ігри заключного туру відкритої першості Одеси з футболу серед 14 команд ветеранів шкіряного м’яча.
5 жовтня були зіграні чергові матчі: “Таврія-В” – “Локомотив” – 0:2, “Соцкомбанк” – “Овідій” (Овідіополь) – 5:4, “Маяк” – “Исток” – 1:0, “Чага” – “Отрада” – 2:5, “Чорне море” – “Динамо” - + : -, “Ришельє” – “Моноліт” (Іллічівськ) зустріч перенесено.
Турнір завершено, але серію перенесених матчів буде дограно до 13 жовтня.
Провідні позиції посідають: “Ришельє” – 65 очок, “Чорне море” – 62, “Отрада” - 54, “Таврія-В” – 50, “Динамо” і “Моноліт” – по 43 очки.
БОРЦІ ПРИЙМАЮТЬ ПОЗДОРОВЛЕННЯ
* Болград приймав 11 команд – учасниць обласних сільських Ігор з вільної боротьби. Велика була перевага господарів килима, які вибороли п’ять перших місць у семи вагових категоріях.
Ось імена чемпіонів: 55 кг – Анатолій Діордієв, 60 – Віталій Ярим, 66 – Олександр Мирчев, 74 – Ігор Киссаделі, 84 – Віктор Тишлі, 96 – Андрій Кетрар (Білгород-Дністровський район), важковаговик Сергій Пенов (Саратський район).
Призове командне тріо: Болградський район (тренер Петро Баяджи), Роздільнянський (Володимир Зімін), Татарбунарський район (Олександр Мукієнко).
* В Очакові завершився перший Всеукраїнський турнір “Майбутній олімпієць” з греко-римської боротьби серед юнаків.
На найвищу сходинку п’єдесталу пошани піднялися: студент Одеського національного морського університету Олексій Рудой (100 кг), учень спеціалізованої школи № 59 Сергій Бужуян (63 кг), учні інтернату № 1 Віталій Кравчук (85 кг), Костянтин Стас (58 кг), Віталій Прокоф’єв (42 кг), Роман Будников (76 кг).
Їхні тренери В’ячеслав Рудой та Ігор Мойсеєв.
Євген ГОРЕЛЮК
КАЛЕЙДОСКОП
МЕДЖИК ДЖОНСОН ЗНОВУ ГРАЄ
Знаменитий баскетболіст Меджик Джонсон взяв участь у благодійному матчі в Афінах.
– Ми хочемо допомогти усім людям, зараженим ВІЛ, а також потерпілим від жахливих пожеж, – сказав Джонсон перед початком матчу.
У грі брали участь також ветерани баскетболу із Греції та інших країн.
Ірвін Джонсон на прізвисько Меджик ("Чарівний") – один із найпопулярніших в історії гравців Національної баскетбольної асоціації США. Іменитий баскетболіст клубу "Лос-Анджелес Лейкерс" завершив спортивну кар'єру у 1991 році, коли стало відомо, що він інфікований вірусом імунодефіциту (ВІЛ). З того часу Меджик Джонсон присвятив себе добродійній діяльності, насамперед, на користь ВІЛ-позитивних людей.
НХЛ: УКРАЇНЦІ ЗМІНЮЮТЬ ГРОМАДЯНСТВО!
Відомі українські хокеїсти, які виступають у НХЛ, Олексій Понікаровський та Руслан Федотенко вирішили прийняти канадське громадянство, а Олексій Житник вже за паспортом – росіянин. То ж повертатися до кагорти найсильніших збірній Україні доведеться без допомоги з-за океану.
Щодо ставлення цих «енхаелівців» до національної збірної в пресі було написано достатньо, й сипати сіль на рану не хочеться. Можна лише із впевненістю сказати, що вже пізно намагатися напоумити хокеїстів – у нинішньому сезоні ситуація вже не зміниться. Понікаровський та Федотенко твердо вирішили, а Житник вже давно не "наш".
За матеріалами мережі інтернет підготував Євген АЛЕКСЄЄВ
