СЕНС ЖИТТЯ
Вже другий десяток літ трудиться у тваринництві Іван Костянтинович Єфременко. Раніше він працював у КСП «Перемога». А коли господарство розпалося, і на його базі було створено СТОВ “Ольга”, то нове керівництво не випустило з поля зору вмілого керівника середньої ланки і призначило його завідувачем тваринницьких ферм, бо знали, що Іван Костянтинович не підведе.
Хоча на молочнотоварній фермі нині утримується невелика дійна череда – всього 84 корови, та від неї і за посухи домагалися непоганих результатів. Коли навколо все вигоріло, тут надоювали по вісім літрів молока від кожної корови. А валовий надій становив понад 600 кілограмів. І це завдяки злагодженості в роботі колективу тваринників та вмінню їхнього керівника організувати людей. Жоден кілограм корму тут не пропадає, жодна краплина молока не витікає з ферми неоприбуткованою. Особливо це важливо зараз, коли над селянами так зле познущалася природа.
Іван Костянтинович вміє впливати на людей, тому що вірить в них, вірить в силу колективу. Він підкреслює:
– У нас люди особливі, працелюбні. Скажеш треба – зроблять.
З задоволенням він розповідає про справжніх майстринь великого молока. А це доярки Олена Іванівна Оденцова, Анастасія Петрівна Ковалюк, Інна Василівна Позднякова, дояр Олександр Михайлович Бердага, скотарі Володимир Петрович Ковалюк, Василь Васильович Короленко, телятниця Людмила Дмитрівна Комерцева. Серед працівників ферми розгорнуто ділове трудове суперництво.
Поважають Івана Костянтиновича всі тому, що сам він людина діла, вимогливий до себе і до інших, справедливий і чуйний.
– Це наш батько, – жартома називають його так тваринники, – якщо треба, то приструнить, зате ніколи не залишить у біді.
І ці слова мені довелося чути від усіх на фермі. А ось з самого початку йому було нелегко. Він радився з керівниками сільгосптовариства, головним зоотехніком Михайлом Васильовичем Красносельським, ветлікарем Наталією Олександрівною Маринчук. І недарма. Показники, на перший погляд, були ніби втішними. День у день збільшувалося виробництво м’яса, але його собівартість ще не радувала.
На чергових зборах колективу Єфременко висловив таку думку:
– Дехто працює за принципом, аби більше м’яса. А на мою думку, показники, досягнуті будь-якою ціною, це ще не все. Наш обов’язок – виробляти продукцію з малими затратами.
Ось саме над цим і працювали. І поступово картина почала змінюватися. Не можна сказати, що зараз тут хапають зірки з неба. Але, зважаючи на цей складний час, в “Ользі” домагаються щодобових приростів живої ваги свиней на відгодівлі понад 400 грамів. На цій важливій ділянці роботи з неабиякою відданістю трудиться Олена Вікторівна Медловська та Микола Миколайович Сабодаш.
Люди, не обізнані з доглядом свиноматок, інколи думать, що це не така вже й складна справа. Свині, мовляв, дуже плодючі, зумій тільки відгодувати їх. Проте одержати молодняк – це ще півсправи. Основне – вміло доглянути поросят до двомісячного віку. Саме цей період в роботі свинарки найвідповідальніший. З таким висновком цілком згодні Тетяна Анатоліївна Міщенчук і Людмила Дмитрівна Пучкіна. І в них найголовніша мета – добре підготувати свиноматок до опоросу, а потім не допустити падежу поросят. Це дуже складно, але зі своїм завданням вони упоруються успішно.
Загалом на свинофермі нині утримується понад тисячу тварин. І всьому цьому поголів’ю дає раду невеликий, але дружний колектив.
Не знаю, можливо, і на цій, і на молочнотоварній фермах працювали б гірше, якби тут не був завідувачем Іван Костянтинович Єфременко. Він справді на своєму місці, для нього робота була і залишається найголовнішим сенсом життя.
Іван ТРЕГУБЕНКО, Ширяївський район
ФЕРМЕРУ ПОТРІБНА ПІДТРИМКА
В Одеській області створено понад 7 тисяч фермерських господарств, і з цього показника ми зберігаємо безперечне лідерство. Фермери обробляють з врахуванням оренди паїв майже 300 тисяч гектарів землі. Питома вага вироблюваної ними продукції становить понад 10 відсотків із зернової групи і від 60 до 90 відсотків – з виробництва овочів і фруктів. Нарешті, у фермерських господарствах зайнято майже 60 тисяч чоловік.
Така ситуація припускає подальшу оптимістичну розповідь про благополучний фермерський рух у нашій області, та й, взагалі, у країні. Тим більше, напередодні Дня працівників сільського господарства. Та й люди, що працюють на землі, заслуговують і на повагу, і вшанування.
Але ситуація, що складається, змушує і сьогодні говорити про проблеми, про ті перепони, що стають на шляху розвитку фермерства. Скажімо, зараз багато йдеться про ціни на продовольчі товари, на хліб та інші продукти першої необхідності. Виходить, що при підвищенні цін зростає і прибуток самих товаровиробників. Як би не так! Саме ті, хто вирощує зерно, виробляє м'ясо, молоко та іншу тваринницьку продукцію, завжди залишаються у накладі. І особливо фермери, які мають обмежені можливості для реалізації своєї продукції і жодних можливостей для того, щоб вплинути на диктат цін, які пропонують переробники. Це вже далі йде безпідставне «накручування» всіляких відсотків і доведення цін до нерозумних розмірів.
А фермер наодинці залишається зі своїми проблемами. І допомоги йому майже ніякої. Справа у тому, що Міністерство аграрної політики проповідує і дотримується на практиці філософії великотоварного виробництва, і під неї пишуться всі проекти законів про використання бюджетних грошей. Тому багато фермерів залишаються за межами призначуваних різних субвенцій на підтримку сільгоспвиробника. Якщо йдеться про розміри полів, то вони повинні бути не менше 30 гектарів, якщо про вирощування і реалізацію великої рогатої худоби – то не менше 50 голів тощо. Іноді доводиться йти на всілякі «хитрощі», щоб роздобути фінансову підтримку.
Тому не дивно, що за останні роки багато фермерських господарств збанкрутували або ледве животіють, обробляють лише частину взятої в оренду землі. І врожайність вже стала навіть нижчою за ту, яку може забезпечувати природна родючість землі – 16 – 26 центнерів.
Гадаю, що тут буде доречно нагадати і про ту частину Закону України «Про селянське фермерське господарство», де передбачалася підтримка тих же фермерів коштами місцевих бюджетів. Поки що ми знаємо лише поодинокі випадки у Комінтернівському районі, де дотримується така вимога.
За такої ситуації запитуєш себе, а чи має фермерство подальшу перспективу, чи воно зникне, не витримавши конкуренції великотоварного виробництва? Тим більше, що останнє одержує істотну державну підтримку.
За такої ситуації відзначимо, що те ж саме Міністерство аграрної політики пропонує укрупнення виробництва, а не укрупнення самих підприємств. Що мається на увазі? Зберігаючи дрібні (фермерські) підприємства, компактно розташовані в селі або районі, які виробляють практично одну і ту саму продукцію, їхній юридичний статус, створювати об'єднане управління через раду директорів. Такий кооператив легше справляється з придбанням насіння, добрив, паливно-мастильних матеріалів тощо. З іншого боку, він може формувати великі партії продукції того ж зерна і реалізовувати їх оптом на більш вигідних умовах чи то на біржі, чи то безпосередньо у порту.
Видів об'єднань може бути велика кількість. І найвиправданіший за сучасних умов, на мій погляд, – це районний аграрний холдинг.
І я впевнений, що коли ми зареєструємо у нашій області 26 таких холдингових об'єднань, то перестанемо говорити про проблеми сільського господарства в регіоні. А в селах житимуть багаті самодостатні громадяни країни.
Григорій АФАНАСЬЄВ, голова правління Одеського обласного об'єднання Асоціації фермерів і приватних землеробів України
НА СТАРІЙ ТЕХНІЦІ ДАЛЕКО НЕ ПОЇДЕШ
Спекотні, посушливі весна і літо, а вони останнім часом не рідкість у нашій північній зоні Одещини, змушують аграріїв вишукувати ті технології, які здатні забезпечити вирощування стабільних врожаїв незалежно від умов погоди. Потрібно переходити на технології вологозберігаючі. Що найперше для цього треба? Головний спеціаліст виробничого відділу з питань технічної політики управління агропромислового розвитку Савранської РДА Анатолій Лаврентійович Сливка відповів так:
– Я вам скажу, що новітні технології старою технікою не впровадиш. Наприклад, для накопичення вологи в грунті необхідно не орати поле під озимину, а обробляти його плоскорізами. Зокрема плугами Чізілі.
– У нас в районі вже є такі?
– Так. Вже не перший рік працюють ними у ТОВ “Савранський завод продтоварів”. І це дає відчутні результати. Якщо в нинішньому році середньорайонна врожайність зернових ледве сягнула 14 центнерів з гектара, то тут зібрали по 20, а на своїх полях у Любашівському районі – по 32 ц/га.
І ось ми у згадуваному агроформуванні. Директор господарства Юрій Миколайович Ружицький знайомить із надбаннями колективу. Лише в 2007 році закуплено нової техніки на півтора мільйона гривень. Це при загальнорайонній закупці на три мільйони. Хоч на фоні області Савранський район виглядає непогано. За обсягом придбаної останнім часом техніки він посідає десь восьме-дев’яте місце.
ВАТ “Савранський завод продтоварів” – нині одне із найбільших агроформувань району. Тож покупку техніки директор товариства мотивує тим, що в господарстві роблять ставку на новітні технології та збільшення посівних площ. На сьогоднішній день колективом обробляється вісім з половиною тисяч гектарів. Земля, орендована товариством, є в Байбузівці, Неділковому, Саврані, Вільшанці Савранського, в Ясеново-Першому, Ясеново-Другому та в Шайтанівці Любашівського районів. І надалі в планах керівництва – розширення. Тут виходять з тих позицій, що новітні технології обробітку грунту, вирощування сільгоспкультур і досягнення хороших врожаїв, ефективності виробництва можливі тільки при великих обсягах. На 10 – 20 чи навіть 100 гектарах цього не зробиш. Майбутнє за великими господарствами.
Юрій Миколайович розповів, що вони вже посіяли 6 тисяч гектарів озимини, 1888 гектарів ріпаку. Підкреслив той факт, що за великої кількості посівних площ є можливість дотримуватися сівозмін та ефективно використовувати техніку і людські ресурси. До речі, в період польових робіт тут трудиться понад 270 осіб. Люди охоче йдуть в це товариство, бо місячна заробітна плата механізатора сягає тут 1000 гривень. А для сільської місцевості це досить відчутно.
Говорячи про технічне переозброєння в агроформуваннях району, Анатолій Лаврентійович Сливка наголосив на тому, що велике значення тепер надають енергозберігаючим технологіям. Тож використовується потужна техніка.
– Застосування новітніх технологій веде до скорочення затрат ручної праці при вирощуванні просапних культур. Нині цей процес в районі зведено до мінімуму, – говорить Анатолій Лаврентійович. – А це й економія коштів і як вихід при нестачі в селах робочих рук.
За останні два роки надійшло чимало нової техніки. Лише з початку нинішнього аграрниками Савранщини придбано 8 тракторів. Важливо і те, що їх купували за 30-відсотковою знижкою, яку компенсували з обласного бюджету. Тепер ще плануємо взяти 4 трактори теж з 30-відсотковою знижкою, але вже за рахунок бюджету держави.
Господарства району придбали 4 зернозбиральні комбайни. З них 2 нової модифікації. Їх купило керівництво ПСП імені Котовського. До того ж в район придбано два німецькі комбайни фірми “Мега” і один – “Мойсей-Фергінсон”, які вже були у вжитку, але ще в дуже пристойному стані.
– Враховуючи, що торік господарства району придбали техніки на сім мільйонів гривень, а за перше півріччя поточного року – ще на три мільйони, то чи не свідчить це про достатню кількість необхідних технічних засобів в агроформуваннях?
– Ні. Слід врахувати, що довгий період більшість господарств майже нічого не купувала. До того ж техніка має свій термін служби, тож її треба оновлювати постійно. Я вам скажу так: можна послати на олімпіаду й старого атлета, але ж він не зможе при всьому своєму старанні показати того результату, який під силу молодому. Так і з технікою. Тим паче, якщо ми намагаємось впроваджувати нові технології, то обов’язково потрібно мати й відповідного рівня техніку. Виходячи з цього, купувати нові трактори, причепні знаряддя та зернозбиральні комбайни треба ще всім господарствам району.
– А є такі, кому це потрібно в першу чергу?
– Так. Найперше потребують оновлення техніки в СВК “Прибужець” та ПП “Либочанське”. В цих агроформуваннях найстаріші в районі зернозбиральні комбайни. Та й інша техніка теж. Ви знаєте, в народі кажуть: “Старий кінь борозни не зіпсує”. А я б додав: та на ньому далеко й не поїдеш...
Лариса ПІВТОРАК, власкор «Одеських вістей», Савранський район
