НА МЕЖІ ЧОТИРЬОХ РАЙОНІВ ОБЛАСТІ
Нещодавно в селі Розквіт сталося НП. Громадянина М., який мешкає у Березівському районі, керуючого мотоциклом у нетверезому стані, було зупинено для перевірки працівниками міліції. Як виявилося, він перевозив 83 г маріхуани. Зараз йде слідство, а затриманий перебуває на підписці про невиїзд.
– Моя думка: із такими людьми потрібно обходитися жорсткіше, як кажуть, "закривати" на час розслідування, – висловлюється учасник затримання, старший дільничний інспектор Березівського районного відділу ГУМВС України в Одеський області Георгій Іванович Нізеляк. – Одна біда, коли сам вживає наркотики... Він же ще й іншим продає, зокрема й малолітнім!
Г. Нізеляк працює в органах внутрішніх справ із 1994 р. Відслуживши три роки на флоті, він повернувся до рідного Розквіту, влаштувався водієм. Через якийсь час колектив підприємства порекомендував Георгія Нізеляка для роботи до формованої тоді дорожньої міліції. А через два роки він вже став помічником дільничного інспектора тут же, в знайомих місцях.
Дільниця Георгія Івановича цікава з двох точок зору. По-перше, вона розташована на межі чотирьох районів області – Миколаївського, Ширяївського, Іванівського та Комінтернівського. Чотири вітри заносять сюди різних людей, й у міліціонера, як кажуть, завжди нашорошені вуха. Ще одна особливість – у віданні Георгія Івановича та його помічника Анатолія Сокура розташовані 14 населених пунктів трьох сільрад. До найвіддаленішого села Антонівки від опорного пункту – тридцять кілометрів. Службового автотранспорту немає. Доводиться використовувати власний або попутний.
– Головне, що в нас із помічником повне взаєморозуміння, – продовжує свою неквапливу розповідь Г. Нізеляк. – Що стосується автомашини... Звичайно, бажано забезпечити дільничного службовим транспортом: адже іноді доводиться виїжджати на виклики не лише вдень, а й вночі.
Якщо є необхідність, старшого дільничного турбують і за домашнім телефоном, і за мобільним, і селяни, й колеги з чергової частини районного відділення. Дуже часто конфлікти виникають на побутовому ґрунті. Залишившись без роботи, сільські чоловіки, за словами Георгія Івановича, "дуже п'ють", дружини висловлюють невдоволення. Доходить до бійок. Заплакані "леді" біжать вранці до дільничного із заявою. Коли ж справа доходить передачі до суду, більшість дружин скарги забирають: "Так нехай вже буде, як буде, Георгію Івановичу... Ну побив, і що ж? Мені тепер без годувальника залишити сім’ю, діточок? Самі якось розберемося..." Такі слова, звичайно, можуть викликати посмішку. Але лише дуже сумну.
Мене цікавило: а як складаються у дільничних стосунки із затриманими?
– Та нормально складаються! Я ж тут народився і виріс, усі мене знають, та й я усіх. Дебошири, проспавшись, чешуть потилицю й вибачаються, мовляв, вибач, сп’яну вийшло... Буває й так: батьки ніяк не можуть повірити, що їхні діти покурюють "травичку". Як же так – ростили, виховували, і на тобі: наркотики!
Одразу я повертаю розмову на глобальну тему й запитую у професіонала: як мій співрозмовник ставиться до ідеї легалізації легких наркотиків.
– Негативно! – подумавши, відповідає Г. Нізеляк. – Бачите, ми ж – не Європа з її традиціями та законослухняністю. Варто зробити доступною "травичку", і через кілька років молодь перейде на важкі наркотики, яких, на щастя, вилучати мені поки що не доводилося. Так я вважаю, можливо, й помиляюся.
На жаль, доводилося Георгію Нізеляку розкривати і тяжкий злочин.
І в цьому випадку не обійшлося без "зеленого змія"! В одному із сіл сусіднього району випивали два приятелі. Потім вирішили провідати знайомого, який працював охоронцем на одному із місцевих підприємств. Там відбулася сварка. Після цього один із "гостей", збігавши до рідного села за ножем, повернувся й завдав охоронцеві смертельних поранень... Протягом двох годин вбивцю було затримано.
На щастя, це єдиний такий випадок за час роботи Георгія Івановича. Він особливо відзначає, що розпаювання колгоспних земель пройшло практично без конфліктів завдяки Розквітівському сільському голові Олександру Кнорру. Якщо поживитися на статистику цього року, то за 10 місяців було виявлено чотири випадки незаконного зберігання наркотиків, вилучено один багнет-ніж, розкрито 12 крадіжок. Г. Нізеляк склав дев’ять протоколів про насильство у сім’ї і направив до суду документи про вісім дрібних крадіжок.
Напевно, заслуга дільничного не у тому, що розкрито багато злочинів, а у їхньому попередженні. І тут мій співрозмовник із особливою теплотою згадує про трьох громадських помічників, один із яких – міліціонер, який вийшов на пенсію, друг і наставник Г. Нізеляка.
– Ось якби їх ще держава й заохочувала, легше було б працювати! А так – на голому ентузіазмі...
На щастя, є у міліції в Розквіті й інші помічники. Керівник господарства "Імпульс" Володимир Бондарець допоміг придбати комп'ютер для опорного пункту. Тепер дільничні створили базу й заощаджують час – не потрібно їхати до райвідділу і відривати від роботи колег, щоб набрати документ. В. Бондарець допомагає і транспортом, й пально-мастильними матеріалами. А директор ТОВ ім. Посмітного Олександр Родик надав допомогу у ремонті приміщення. Георгій Іванович відчуває усіляку підтримку і з боку сільського голови О. Кнорра.
А тепер кілька думок постфактум. Величезне спасибі людям, які за свій рахунок допомагають поліпшити матеріально-технічну базу дільничних інспекторів. Але виникає запитання: чому Г. Нізеляку та А. Сокуру не виділяють службового транспорту – адже чотирнадцять сіл на обліку? Чому комп'ютер в опорному пункті села Розквіт з'явився лише завдяки меценатові? Гадаю, варто було б, як відзначив Георгій Іванович, хоч якось стимулювати громадських помічників – це напевно дасть ще один мінус до графи "число правопорушень". Законодавцям потрібно зрозуміти: ставлення до міліції зміниться не лише й не стільки у результаті боротьби із корупцією серед особового складу. Змушувати "даішних" генералів раз у п'ятирічку стояти на вулиці із жезлом в руках – показово й весело, безперечно. Час би подумати щодо належного забезпечення роботи низових міліцейських ланок. Основа, як відомо, завжди знизу, без неї й надбудові не втриматися.
...За усі роки роботи старший дільничний інспектор Г.І. Нізеляк не має жодного стягнення й жодного разу не застосував табельну зброю. На мій погляд, красномовні факти. Хай буде так!
Євген БЛІНОВ, «Одеські вісті»
КОМУ КРАЩЕ НЕ СОВАТИСЯ ДО ТЕПЛОДАРА?..
Дмитра Узюму, старшого лейтенанта міліції, кращого Теплодарського дільничного, за кілька днів до мого приїзду перевели на роботу оперуповноваженим карного розшуку. Він перспективний офіцер. І хоча за фахом – професійний військовик, у міліцію прийшов абсолютно усвідомлено. Випускник Теплодарської школи, Дмитро одержав вищу військово-морську освіту і був направлений у Крим служити в частині морської піхоти.
Проте незабаром почалася військова реформа, частину розформували, і заступник командира роти Узюма повернувся на батьківщину, до Теплодара.
Ретельний грамотний офіцер до пуття і відпочити не встиг, як його запросили працювати в міліцію на вакантну посаду дільничного інспектора. Обслуговувати довелося вулицю генерала Плієва і дачний кооператив «Радуга».
Спочатку те, що він – місцевий житель, навіть трохи ускладнювало роботу новому дільничному. Але розмови типу «ти, пацан, підтримай нас, ми ж з тобою росли разом» припинилися швидко – екс-морпех виявився дуже твердою і принциповою людиною. «Дружити і спілкуватися буду, але тільки за умовами дотримання закону», – таке його професійне кредо.
У Теплодарі троє дільничних. Незалежно від того, яка дільниця за ким закріплена, шерифи працюють разом, радячись із приводу профілактики тих чи інших одіозних особистостей і обходячи підзвітний елемент – наркоманів, алкоголіків, раніше судимих. Їхні роботи і приробітки, коло спілкування, поїздки – під постійним контролем міліції.
– Для мене не проблема поспілкуватися з тим чи іншим проблемним громадянином, – говорить Дмитро. – А раптом людина стала на шлях виправлення або стане на нього після нашої чергової розмови?
Хоча це, на жаль, дуже часто невиправданий оптимізм. Нерідко буває: прийшов дільничний поговорити зі споживачем наркотиків, а той юридично підкований і спілкуватися не поспішає: «Надішліть мені повістку, тоді прийду». От і виходить, що сьогодні прав у правопорушників більше, ніж у правоохоронців. Але що відповідати дільничним, коли до них приходять по допомогу нормальні громадяни, а закон жорстко обстоює права хулігана? Чи коректно правоохоронцю чесно сказати «я законів не пишу»?
Відпрацювавши на посаді дільничного рік, Дмитро, за його словами, навчився всьому найнеобхіднішому для співробітника міліції.
– Дільничного можна назвати універсальним солдатом, – говорить він. – Ми повинні все знати і вміти, починаючи з порушення кримінальних справ і закінчуючи роботою з відмовними матеріалами. Одне з головних вмінь дільничного – спілкуватися. Притім і з неповнолітніми і з цілком дорослими, але не дуже розумними людьми – скандалістами і дебоширами.
Проблема Теплодара (і інших сучасних міст) – відносини між людьми, що перебувають в розлученні, але живуть на одній житлоплощі. Розміняти двокімнатну чи однокімнатну квартиру на пристойне житло практично неможливо. У результаті сімейні сварки трапляються в таких родинах ледве не щодня.
Постійний клієнт міліції – 45-річний житель Теплодара. На вигляд – благополучна родина – чоловік, дружина, дорослий син і школярка-донька, що мешкають у двокімнатній квартирі. Мама, син і дочка живуть в одній кімнаті, глава родини – в другій. У тверезому стані батько сина не помічає, а коли вип'є – починає виховувати, відразу ж втрачаючи контроль над собою. Штрафували скандаліста неодноразово. Він платить по 17 гривень штрафу і продовжує бешкетувати, пояснюючи всім: «Поки в мене є гроші, я буду робити все, що хочу».
Серед «дитячих» проблем, з якими доводиться зіштовхуватися теплодарським дільничним, – нешанобливе ставлення до старших, паління школярів. Дуже часто в опорний пункт приходять люди зі скаргами на школярів, які нецензурно лаються після зробленого зауваження. Після таких скарг зауваження школярам йде робити дільничний і на якийсь час ставить їх на місце.
Якщо говорити про побутові умови старшого лейтенанта міліції Дмитра Узюми, то вони дуже скромні: квартиру, де мешкає з дружиною і дитиною, наймає. Вихідні дні і свята – поняття скоріше віртуальні. До викликів на роботу в будь-який час доби в родині вже звикли. Нерідко це виїзди в іншу область, а частіше проблеми, пов'язані з особливостями Теплодара. Справа в тім, що тут розмову біля під'їзду багатоповерхівки чути не тільки на верхньому поверсі, але і в іншому кварталі, особливо тихої літньої ночі. Доходить до парадоксу: спокійну бесіду людей, що нічною вулицею повертаються додому, чує ледве не півміста. Ось і долають міліцію нічними дзвінками зі скаргами на порушення Закону «Про тишу». Вийшовши на виклик, дільничний найчастіше вже не застає людей, які розмовляють. За законом наступний етап – зустріч зі скаржником, якого доводиться будити серед ночі. Захвату тут, звісно, не спостерігається...
Теплодар з погляду міліції – місто досить спокійне. Зі злочинів тут трапляються крадіжки, що розкриваються дуже швидко. Одна з останніх – типова витівка з мобільником, коли 24-річний шахрай взятий «на зателефонувати» телефон не повернув. У результаті він вже затриманий і дає свідчення.
Розкриті і зимові крадіжки, коли в місцевих жительок молоді люди виривали сумочки і мчали в степ на автомобілі. Водій і грабіжники приїжджали в Теплодар із сусіднього села. Затримали злочинців на гарячому під час четвертого пограбування теплодарські дільничні, співробітники ДПС і оперуповноважений КМДН відповідно до ретельно розробленого плану.
– До Теплодара злочинному елементу краще не соватися, – завершив нашу розмову Дмитро Узюма.
Ганна МАКСИМОВА
ВИБІР МИКОЛИ КОТЕЛЕВСЬКОГО
Старший дільничний інспектор Саратського РВ УМВС України в Одеській області майор міліції Микола Іванович Котелевський обрав свою долю – роботу в міліції – у 1991 році, одразу після служби в армії. Хоча через рік він цілком міг піти із цієї роботи назавжди, й ніхто б його за це не осудив. Саме тут Микола Котелевський та його колега одержали вогнепальні поранення, будучи ще зовсім зеленими, помічниками-початківцями дільничних інспекторів, молодшими сержантами.
Уявити тоді, лежачи на лікарняному ліжку, що він стане кращим дільничним інспектором району, 21-річний Микола не міг. Хоча, як кажуть, якби він був амбіційнішим, посідав би вищі посади. Однак «робити кар'єру» Микола Іванович не прагне, як і йти на іншу, що вважається престижнішою, аніж дільничний, роботу в міліції. Бути начальником – це не робота, вважає він. Робота – це коли ти постійно контактуєш із людьми і вникаєш в усі їхні болі та проблеми.
Робочий день майора міліції Котелевського розпочинається із прийому громадян. Притому це не стандартний триразовий прийом, що належить за законом. Микола Іванович чітко знає: люди зі своїми проблемами до міліції йдуть із самого ранку. Тому о 7.30, у крайньому разі, о 8.00 він вже на роботі.
Із чим йдуть до міліції? Та інколи просто одержати консультацію. Юридичні консультації сьогодні недешеві, їхати в райцентр до нотаріуса, щоб довідатися, як оформити ті або інші документи невигідно, та й довго, ось і йдуть до міліції. А Микола Іванович, який закінчив інститут внутрішніх справ та має серйозну життєву школу – справжнє джерело усілякої корисної для сільського жителя юридичної інформації. Притому і тієї, як правильно ділянку онуку переписати, і як майно при розлученні поділити, щоб нікого не скривдити...
П'ятнадцять років тому молодого помічника дільничного направили працювати до Плахтіївки Саратського району. При протяжності населеного пункту 6 кілометрів завдовжки та понад 2,5 завширшки населення там тоді було близько 7 тисяч чоловік. Порівнюючи часи 15-річної давності із сьогоднішніми, Микола Іванович констатує: мешканців села стало менше на 1700 чоловік. Притому не за рахунок природної смертності. Просто молодь прагне виїхати до Одеси. І справа не у безробітті: робота в місцевих сільгосппідприємствах є. Просто на зарплату у 400 гривень навіть у селі зі своєю присадибною ділянкою та підсобним господарством прожити дуже нелегко.
Багато років тому, коли населення у Плахтіївці було більше, люди не дивилися нескінченних серіалів про вбивства, а про скандал в одному із будинків ставало відомо усьому селу, помічникові дільничного Котелевському перелякані селяни повідомили: п'яний чоловік замкнувся в будинку й стріляє із рушниці. Не знайшовши старшого дільничного (про мобільники тоді ніхто й уявлення не мав), Микола ще із одним молодим працівником вирішили прояснити ситуацію особисто на місці. Побачивши людей у міліцейській формі, злочинець дав по них залп картеччю із вікна. Поранений Микола викликав опергрупу, яка затримала злочинця, і лікарів, які довезли його із тяжкопораненим колегою до лікарні...
Він не дуже любить згадувати про цей давній випадок і частіше розповідає про сьогоднішні міліцейські будні. До слова, структура злочинів на селі останнім часом досить змінилася. В усякому разі, у селі Плахтіївці, де Микола Іванович стежить за порядком вже багато років, птицю місцеві жителі практично не крадуть, як і металеві каструлі знадвору у бабусь (минулого року двох громадян, які скоїли 9 крадіжок посуду, посадили). А ось крадений велосипед, обікрадений магазин, вкрадені із чужого будинку телевізор чи гроші – це буває значно частіше.
Зате відсутні в районі трагедії на побутовому ґрунті. В усякому разі, вбивств через це немає вже два роки.
– Грамотно профілактуємо, – пояснює Микола Іванович. – Приходить людина після відсиджування із в'язниці – одразу ж встановлюємо адміннагляд. Відповідно у будь-який час доби ми можемо контролювати проводження часу цього громадянина, усього його пересування.
Зараз на території, підвідомчій майорові міліції Котелевському, 7 громадян – під адміннаглядом та 35 чоловік раніше судимих, які недавно звільнилися з місць позбавлення волі. Судили їх з різних причин: за крадіжки, грабунки, розповсюдження наркотиків, вбивства.
Звичайно, зменшити кількість проблем та знизити можливість здійснення повторних злочинів із настільки неспокійною компанією можна єдиним чином – влаштувавши цих громадян на роботу. Лише ось невдача: великих грошей хочуть усі, але працювати чомусь не хочуть. Із усіх влаштованих майором Котелевським на досить непогану для села роботу, на ній утрималися поки що лише двоє.
Інші торують шлях на зону. Нерідко найпростішим шляхом, розповсюджуючи наркотики.
– До речі, цього року затриманих за розповсюдження наркотиків у районі стало значно менше. Занадто старанних розповсюджувачів посадили, а більш обережні злякалися й затаїлися, – констатує Микола Іванович.
Ще одна біда – пияцтво й сімейні дебоші, які виникають через це. Але, на щастя, із 5300 населення Плахтіївки особливо активних на цій ниві не більше трьох чоловік. Одного із них, 1970 року народження, вже тричі направляли на лікування до лікувально-трудового профілакторію у Вилкове. Але цей громадянин невиправний.
Із питущими жінками питання вирішуються досить жорстко: зовсім недавно одну громадянку позбавили батьківських прав, направивши дітей до Тарутинського інтернату. Уболівала вона досить щиро, тому що пропивала допомогу на дітей: двоє хлопців-п'ятикласників були її годувальниками. Ще одну дитину – 13-річну дівчинку також направили до інтернату, тому що батько ніяк не міг влаштувати особисте життя, а дівчинка, яка не встигала запам'ятовувати імена чергових "матерів", підгодовувалася у жалісливих сусідів і спала в собачій будці.
Такі ситуації довго приховувати не вдається. Люди усе висловлюють на сільських сходках, які проводяться досить регулярно. Хоча, відзначає дільничний, якщо раніше люди щиро розповідали про усе, що відбувається, то зараз говіркі лише в одному випадку: коли йдеться про їхній особистий інтерес. Ну що ж, змінюються часи, змінюються й звичаї...
Мешкає Микола Іванович на території, яку обслуговує. З одного боку це зручно: коли минулого року раніше судимий громадянин вбив літнього чоловіка, який готував наркотики, дільничний прибув на місце вбивства майже одразу і вбивця був встановлений за лічені хвилини. Опергрупі, яка під'їхала, залишилося лише його затримати.
Але є й інший бік питання: спокою вдома немає ані вдень, ані вночі, ані у свята, ані в будні.
– Зате у селі спокій, – жартує майор міліції Котелевський.
Свої нагороди Микола Іванович демонструвати не дуже любить. Вдома зберігається грамота за доблесну службу від міністра внутрішніх справ. І лише на великі свята він одягає на формений кітель відомчі нагороди – "Почесна відзнака МВС" І і ІІ ступенів. Однак, незважаючи на таку скромність, старшим дільничним Котелевським пишається не лише Плахтіївка, але й увесь Саратський район. І цілком заслужено.
Альона ВОЙТЕНКО, «Одеські вісті», Саратський район
