У 2005 році відбулася презентація першої книжки Матвія Деревенчі “Намисто життя”. Ця подія співпала з днями вшанування автора з нагоди його 70-річчя. Об’єднавши ці дві події, наша газета розповіла про відомого хлібороба на цілій газетній сторінці під заголовком “Сказати собі: я людина!” Рядки було взято з вірша самого Матвія Юхимовича. Тоді, на тій самій презентації, він заявив, що працює над новою книжкою. І ось вона у нас в руках. І її презентація знову відбувалася у прес-клубі обласної організації НСЖУ.
Вдячних слів і побажань на цій зустрічі пролунало чимало. Виступали письменники, журналісти, вдячні учні, колеги-хібороби, представники Одеського козацтва, численні спонсори, які допомогли у виданні книжки. Виступив і автор цих рядків.
...Прийшовши додому, я знову засів за книжку “На шляхах долі”, яку напередодні презентації встиг лише швидко проглянути. Читання затяглося за північ. Відірватися і справді було важко. Минуле “промайнуло перед очима” – знайомі імена, знайомі події, плюси і мінуси того сповненого багатьма подіями життя...
У своїй другій книжці автор трохи повторюється, але це вже не просте перерахування фактів, а спроба осмислити прожите з точки зору сьогодення, тих соціальних, економічних та політичних потрясінь, які спіткали країну і кожного її громадянина окремо.
Автор докладно зупиняється на вісімдесятих роках минулого сторіччя (час його роботи в Овідіопольському районі), хоча досить часто згадує і Кілійський, де до цього потрудився чимало. А всього за своє життя Матвій Деревенча пропрацював у п’яти господарствах, зокрема у колгоспі “Дружба” Кілійського району двічі. Мав багато подяк і нагород, але ще більше стягнень. І навіть був виключений з членів партії... Чим не виграшний момент для психологічного роману про деяку дуже і дуже неординарну особистість, яка вічно “лізла на рожен” і не давала себе ображати нікому – від районного начальства і до представників ЦК КПРС.
Таких випадків було чимало у житті непокірного голови колгоспу. Багато з них лягли в основу повісті “Подрезанные крылья”, яка є основною частиною презентованої книжки “На шляхах долі”.
Робота в Овідіопольському районі – особлива глава у житті Матвія Деревенчі. Вона поєднана ще й з тим, що тоді над самим районом та його партійним керівництвом нависли грозові тучі, які закінчилися його зміною. Почали шукати привід як швидше збутися і його – Деревенчі з його непокірливим характером, та з чином директора Одеської дослідної овочевої станції, яка була під крилом самого Міністерства сільського господарства СРСР.
Автор досить докладно описує свої зустрічі з багатьма можновладцями, розповідає про їх неприховані спроби дискредитувати нового директора дослідної станції. Але... не могли цього зробити, тому що Деревенча користувався авторитетом і підтримкою першого секретаря обкому партії М.К. Кириченка. Тому і чекали нагоди...
Про інших секретарів обкому автор відгукується не дуже прихильно. Тут у нього своє бачення і своє право судити. Воно йому послано і тими обставинами, коли відомого на всю Україну, і навіть країну в цілому, голову колгоспу все ж виключили з членів партії і звільнили з посади директора Одеської овочевої дослідної станції.
У народі кажуть, що життя прожито не марно, якщо чоловік народив сина, спорудив дім і виростив дерево. Це все є у Деревенчі. Особливо щодо висаджування садів та виноградників. Вдома – двоє дітей і п’ять онуків, особлива радість для діда.
Але ж з домом і пов’язані всі неприємності. Житло те споруджувалося відомче, для директора станції. Деревенча і звільнив його одразу ж після залишення директорської посади, і воно ще довго стояло пусткою, а опальний керівник тулився з сім’єю по приватних квартирах і кутках.
Те, що розповідає автор у своїй книжці, було дуже типовим явищем у ті часи. Особливо лютували партійні комісії, майже у кожному вбачаючи новоявленого злочинця, якому не місце у партії.
Не зломився Матвій Деревенча, не занепав духом. І в новому господарстві – радгоспі “Петродолинський” він знову став шанованою людиною, був призначений керівником відділку. І знову взявся за спорудження будинку. А недругам тільки цього і треба було. Знову пішли скарги, анонімки, дзвінки і вказівки зняти з роботи, “загнати” на ферму, де б він “крутив хвости коровам” і не потрапляв на очі керівникам ні району, ні області.
Але часи змінилися. І тепер вже почали шукати самого Деревенчу, щоб той підготував документи і відіслав їх на адресу минулого ХХVІІІ з’їзду КПРС для... відновлення у партії.
Перед нами – життя, сповнене творчої праці, багате на нелегкі колізії.
Так, важко людині бачити сьогодні, як те, що було зроблено за багато років її руками, руками її товаришів, загинуло на очах, відійшло у небуття, залишивши багато сіл у руїнах і безнадійності.
На презентації М.Ю. Деревенча запевнив, що у даний час він працює ще над двома книжками. Є всі підстави гадати, що і вони будуть зустрінуті з не меншим інтересом.
