Фільм знято з урахуванням Указу Президента і Розпорядження Кабінету Міністрів про реформування аграрного сектору.
У ГОЛОВНИХ РОЛЯХ:
Голова колгоспу імені Леніна.
Приватний підприємець.
Юрист, який репрезентує інтереси Одеського осетрового комплексу.
В ЕПІЗОДАХ:
Пайовики Вилківського рибогосподарського аграрного колективного підприємства, Кілійський районний суд, Апеляційний суд Одеської області, Кілійська райдержадміністрація.
СЮЖЕТ ПЕРШИЙ. КІНОХРОНІКА
Вісімдесяті роки минулого сторіччя. Колгосп імені Леніна щоп'ятирічки нарощує проектні потужності. Колгоспники будують спеціалізоване товарне рибне господарство із замкнутим циклом виробництва.
На екрані великим планом – електрик Афанасій Чорний. Майстер на всі руки, він монтує устаткування нового інкубаційного цеху, тут одержуватимуть з ікри личинку. А ось потомствений рибалка, бригадир ставкового господарства Гавриїл Младєнцев. Він демонструє риборозплідники, які займають 56 гектарів. Мальок так і кишить – ним зариблюють озеро Сасик.
Наступний кадр: рибальські судна виходять на промисел у Чорне море – і це теж передовий колгосп імені Леніна. Рибу сотнями тонн здають на переробні підприємства.
Основні фонди колгоспу оцінюються у 3,5 мільйона радянських рублів. Кінокамера вихоплює великий плакат: «Слава трудівникам блакитної ниви!»
СЮЖЕТ ДРУГИЙ
Голова кооперативу не знає, що робити з уловом. Підприємства переробної промисловості готові прийняти рибу, але розраховуватися за сировину можуть лише консервами. «Живих» грошей немає вже майже рік. За борги підприємство відключено від електроенергії. В інкубаційному цеху гине личинка.
Боязкий стукіт у двері, заглядає робітниця, мати трьох дітей: «Коли ж буде зарплатня?» Голова нервує: «Михайлівно, зайди наступного тижня».
Керівник шукає у тлумачному словнику значення слова «маркетинг»: «От чорт!..»
СЮЖЕТ ТРЕТІЙ
Кабінет голови Кілійської райдержадміністрації. Керівник району переконує приватного підприємця об'єднати і очолити. Той відмовляється – від колишнього колгоспу йому потрібні лише насосна станція і канал, щоб забезпечити водою своє жаб’яче господарство (підприємець ще не знає, що за ліцензію на виробництво і вилов жаб у нього зажадають 50 тисяч у.о., і реалізувати свою мрію про постачання делікатесу з Вилкового до Парижа він так і не зможе). Нарешті, підприємець погоджується взяти землю в оренду і звалити на свої плечі залишки рибальського підприємства.
Пізній вечір. До вже знайомого нам жителя Вилкового Афанасія Чорного приходить новоявлений керівник і профспілковий лідер колишнього колгоспу. Вони просять сертифікат на майновий пай, обіцяючи протягом найближчого року виплатити його вартість. Пенсіонер віддає документи: він вже давно на заслуженому відпочинку, одержати б за пай гроші – і нехай роблять із підприємством, що хочуть.
Ходоки йдуть до наступного пайовика.
Незабаром у руках нового керівника опиняються 55 об'єктів – будинки, споруди, техніка та інші матеріальні цінності.
СЮЖЕТ ЧЕТВЕРТИЙ
Голова Кілійського районного суду вивчає документи, подані юристом, який виступає за дорученням 97-ми пайовиків. Із документів видно, що підприємець, одержавши 120 сертифікатів на суму 219 тисяч гривень, без вагань продав це майно ПП «Валентина», засновником і власником якого... сам же і є. Деяким пайовикам він «відстібнув» 10% вартості майнового паю – і до побачення.
Позивачі стверджують, що своє майно вони передавали лише в управління – ніхто не давав підприємцеві право на його продаж. І вимагають повернути своє в натурі.
Підприємець, у якого зриваються плани, дає інтерв'ю кореспондентові «Одеських вістей». Він розповідає про свої грандіозні наміри щодо реанімації риботоварного виробництва. І всіх тих «супостатів», які не дають йому виявити свої ділові якості.
До речі, про діловитість. Кінокамера показує те, що залишилося від колишніх ставків. Ось вже четвертий рік вони не експлуатуються, заросли очеретом і чагарником. Єдине, що вдалося зробити горе-керівникові, так це демонтувати на ставках близько 3-х кілометрів трубопроводу і устаткування насосних станцій, здати все на металобрухт, поклавши до своєї кишені близько 200 тисяч гривень. Останні два роки він загруз у судових розглядах. Підприємець згоден усе повернути пайовикам, але за умови: нехай вони... виплатять йому 344 тисячі гривень. За що? Але ж він всі ці роки утримував їхнє майно – охороняв, сплачував податки.
СЮЖЕТ П'ЯТИЙ
За рішенням Кілійського районного і Одеського апеляційного судів угоди вилківського підприємця з майном співвітчизників визнаються недійсними.
«Це – рейдерське захоплення! Пайовиків хочуть «кинути»! – обурений підприємець. – Усе через цих 1050 гектарів землі, які хочуть передати одеситам за договором. У цій схемі я просто – більмо на оці».
Великим планом – вже знайомий нам потомствений рибалка із сивою бородою Гавриїл Младєнцев: «Боже, що ж це діється на білому світі? Начебто війна тут була, начебто Чорнобиль! Але ж ми цей колгосп створювали, ось цими самими руками все будували. Я 12 років бригадиром, потім рибником...» Кореспонденти записують спогади колишнього рибалки. Але можуть лише поспівчувати. Дай Боже, щоб новий інвестор виплатив літній людині вартість паю. Але скільки ж потрібно вкласти коштів, щоб відновити це виробництво? Створити робочі місця? Щоб пішли відрахування до бюджету?
Юрист розповідає, що Одеський осетровий комплекс, який вирішив викупити у жителів Вилкового паї, має намір вкласти мільйони гривень інвестицій, організувати відтворення і промисел осетрових. Але на сьогоднішній день головне завдання – відсторонити від управління підприємця, який не виправдав надій, і встановити нову охорону.
ЗАКЛЮЧНИЙ СЮЖЕТ
Вечір. На території – новий охоронець, з місцевих. У сторожці йому випадково потрапляє на очі торішній номер «Одеських вістей». В одній з публікацій розповідається про те, як Ренійський рибоколгосп імені Чапаєва, опинившись на межі банкрутства, залучив інвестора у особі професійного іхтіолога, академіка Володимира Попа. Майнові паї рибалок, плюс «живі» гроші ззовні – створили ЗАТ «Аква». Сьогодні підприємство працює в режимі спеціалізованого товарного рибного господарства. За минулі чотири роки побудовано унікальний цех для виробництва «риб'ячого» комбікорму, сучасний інкубаційний цех. Придбано автокрамниці для транспортування живої риби, яку реалізують у Києві і Донецьку. Підприємство відкрило навіть власний цех зі спорудження рибальських човнів. Торік «Аква» запустило у озеро Кагул 5 мільйонів штук зарибку товстолоба, коропа і білого амура. На сьогоднішній день колишні колгоспники можуть виловлювати в озері Кагул і продавати до 3000 тонн риби на рік, а в найближчій перспективі – 5000 тонн. У ЗАТ «Аква» сім виробничих дільниць, де трудяться близько 260 чоловік.
Відклавши газету, сторож почухує потилицю: виходить, була реальна можливість зберегти підприємство? Чому ж у Рені – змогли, а у Вилковому – так бездарно прогавили?
Сторож тремтячими руками закурює сигарету. У заростях очерету свище вітер. Чи це вітер у кишенях колишніх колгоспників?..
Кінець фільму.
