В ОДЕСІ, НА ДЕРиБАСІВСЬКІЙ
Літній день,
Одеса-мама.
Дерибасівська гуде!
Ось на шпичках мила дама
З парасолькою іде.
Не худенька. І не повна.
Погляд – трішки «з висоти»...
– Чи не скажете, шановна,
– Як до опери пройти?
– О, будь ласка! – дама рада,
Викладає все, як є:
– Он... Ларьок «Губна
помада»,
Трохи далі – «Ательє»,
«Індпошив», будинок «Моди»,
«Комісійний», «Трикотаж».
За «Духами» будуть «Води».
Йдіть отак – до ГУМу аж.
Там, за рогом, перед вами
І театр на виду...
Поклонивсь я милій дамі,
Усміхнувся. Далі йду.
* * *
Звечоріло. Вже прожектор
З моря небо золотив.
І мені автоінспектор
Все інакше пояснив.
– Вам до опери? Будь ласка:
– Ген під знаком «Перехід»,
Де стоїть мотоколяска,
Де стоять... якраз не слід!
(Він нахмуривсь,
свиснув строго,
І водій включив мотор!)
Далі – дійдете до рогу
І впретесь у світлофор!
Стрілка «Стоп», табло
«Зупинка»,
«Поворот», і ви вже там...
Все він виклав за хвилинку –
Не як дядя
І мадам...
Чув, мабуть, розмову нашу
Той, що біг на стадіон:
– Кинь ту оперу, папашо!
– Ти ж не фіфа, не піжон!..
Показав у даль рукою,
Де за парком — хвилі, мол:
– Страсті – там! Валяй
за мною!
В нас сьогодні – во! –
футбол...
Море й душі – все відкрите.
Свій запал, «своє» слівце...
Щедрі й милі одесити!
Я люблю їх і за це!
В ОДЕСІ НА ПРИВОЗІ
Ринок одеський. Возів
цілий ряд.
Батько й синок продають
виноград.
Батько – то грона, то
гирі кладе.
Син, помічник його, –
касу веде:
Гроші приймає, щоб
їх берегти,
Здачу дає – із п’яти,
з десяти...
Батько торгує завзято,
аж змок.
Чує – гука йому з воза
синок:
– Годі вам, тату, уже
торгувать!
– Годі, бо здачу вже
нічим давать!
– Як же це так! – тата
кинуло в гнів.
– Ти ж в кожнім класі
два роки сидів!
ЛЮБЛЮ НАШ КРАЙ
(поетові Володимиру
Івановичу)
Люблю наш край:
лимани, балки,
Чаїний крик і хвиль тепло...
Там з моря видно всім
рибалки
Твоє – Григорівку – село!
Сходивши землю
срібноросу,
Що клонить трави
аж до хвиль,
Ти змалку вмів:
клапети косу,
Водить човна і в шторм,
і в штиль.
В рибальській труженій родині
Законом стало ще тоді:
Подай весло своє людині,
Що опинилася в біді!
Літа лишаються позаду –
У море ходиш, як ходив...
А скільки яблунь, винограду
Ти круг Одеси насадив!
А жарти, сміх? Лиш
серцем дужі –
Так сіють усмішки дзвінкі!...
Люблю наш край, мій
добрий друже,
За те, що люди в нім такі!
Я бачив їх, коли з тобою
Бував не раз у тім селі,
Де кожну ніч у гул прибою
Старі вслухаються й малі.
Де зазнають рибалки лиха
В години штормів і вітрів,
Де й досі сива Качаниха
Із моря жде своїх синів...
І це вони, ті добрі люди,
Тобі довірили перо,
Щоб випікав ним зло
повсюди,
Щодня відстоював добро.
Люблю наш край:
рибальську вдачу,
Солоний бриз і хвиль
тепло...
А в тім степу і звідси бачу
Твоє – Григорівку – село!
