«ПОСТ №1» – 40 РОКІВ

10 квітня відзначається 40 річниця Одеському міському центру військово-патріотичного виховання молоді «Пост № 1». Напередодні відзначення цієї дати юноармійців відвідали та поздоровили шефи у погонах – воїни роти почесної варти Південного оперативного командування. Військовослужбовці побували у відродженому музеї меморіального комплексу «Алеї Слави», оглянули його оновлені експозиції та провели урок мужності зі школярами.

За словами командира роти почесної варти Південного ОК майора Миколая Коновалюка, – сьогодні вартові міста, військовослужбовці та учні шкіл несуть почесну вахту пам’яті біля могили Невідомому матросу. Під час участі у сумісних заходах військовослужбовці постійно передають свій досвід юнакам, що є найкращою можливістю залучити до служби у військах найкращі молоді кадри. Нинішні захисники Батьківщини повинні вже сьогодні готувати собі гідну зміну – патріотів військової справи – додав офіцер.

У свою чергу під час бесіди із начальником центру військово-патріотичного виховання молоді «Посту № 1» Володимиром Носенком з’ясувалося, що проведення подібних сумісних зустрічей за участю учнівської молоді військових надає можливість якомога більше зацікавити молодих людей у військово-патріотичному напрямі, підняти їх моральний дух та свідомість, відволікти їх від впливу вулиці. – Нинішню ситуацію, яка склалася у багатьох навчальних закладах з допризовною підготовкою виправити досить важко, підкреслив Володимир Носенко – адже старання «воєнруків», покращити рівень знань з військового предмету, виховати справжніх патріотів нашої Батьківщини не завжди знаходить підтримку у держави.

Як свідчать факти, матеріальна база для проведення занять із військових дисциплін, яка існує сьогодні у багатьох школах міста Одеси, вже давно застаріла, тому багатьом вчителям доводиться обладнувати їх за свій рахунок. Більшість з них мають надію, що в кінці кінців допризовна підготовка юнаків займе належне місце у національній освіті. І перш за все, як дисципліна військово-патріотичного виховання молоді, адже справа ця є загальнодержавною.

Наш кор.

ПАМ’ЯТІ МИХАЙЛА ГАЛАЯ

В історико-краєзнавчому музеї напередодні Дня визволення Одеси від фашистських загарбників відбулася зустріч старшокласників гімназії № 2 з одним з учасників визволення, Почесним громадянином Роздільної Романом Петровичем Агриковим. Він розповів дітям про генерал-майора Михайла Захаровича Галая – командира 248-ї стрілецької дивізії 5-ї ударної армії 3-го Українського фронту, чиї воїни підняли державний прапор СРСР над Одеським оперним театром 10 квітня 1944 року. М.З. Галай був нагороджений орденом Леніна. У 1958 році він переїхав до Одеси на постійне місце проживання. А у 1967 році, рішенням сесії Одеської міської ради, за великі заслуги при визволенні міста від німецько-фашистських загарбників, активну участь у військово-патріотичному вихованні молоді, Михайлу Захаровичу Галаю було присвоєно звання «Почесний громадянин Одеси».

Учасники зустрічі ознайомилися з експозицією, присвяченою М.З. Галаю, підготовленою завідувачкою відділу музею «Одеса у Великій Вітчизняній війні» Вікторією Вонсович.

Анатолій ВАКУЛЕНКО

ПАМ’ЯТНА ДАТА

Сьогодні – пам’ятна дата у житті нашого міста. 64 роки тому цього дня Одеса була визволена від фашистських загарбників. Чи пам’ятаєте ви про цю героїчну сторінку в історії Південної Пальміри? – запитав кореспондент «ОВ» Максим Максимов у зустрічних одеситів прямо на вулиці:

Олексій Новиков, студент:

– Звичайно, я пам’ятаю, що це за день. 10 квітня було визволене наше місто. І хоча минуло вже утричі більше років, ніж я живу на світі, я все одно з великою повагою ставлюся до цієї дати: адже ті люди справді були героями і думали не про своє життя, а про майбутні покоління. Вважаю, що урочисті вшановування, покладання квітів та інші протокольні заходи не порівнювані з тим, у якому становищі перебувають сьогодні ветерани війни. Мій дідусь одержує просто принизливо мізерні гроші за те, що тоді був готовий віддати своє життя.

Наталя Невзорова, домогосподарка:

– День визволення Одеси я ніколи не забуваю. Щороку ходимо з дітьми на Алею слави. Для мене це свого роду традиція, данина поваги тим, завдяки кому ми сьогодні є.

Ніна Чалова, бухгалтер:

– Завтра свято? А який завтра день? Ні, якщо чесно, мені важко відповісти, що такого важливого сталося у цей день. Зараз так багато проблем у людей, що просто не вистачає ніякого часу, щоб всі свята пам’ятати.

Валентина Іванівна, пенсіонерка, учасник бойових дій:

– Я знаю, чому ви запитуєте. Справді, а хто пам’ятає про те, що 64 роки тому у цей день було перегорнуто страшну сторінку в історії нашої Одеси? Влада? Та більшість з тих, хто щороку з трагічними обличчями покладає квіти до пам’ятників і завчено повторює фразу «Ніщо не забуто, ніхто не забутий!», своїми діями просто розтоптують і без того важкі роки пенсіонерів. Взяти хоча б пенсії, які ми одержуємо! Хіба могли ми подумати колись, що через десятиліття будемо так жити в подяку за свою самовідданість? Ні! Ми так не думали. Не думали тому, що захищаючи рідне місто, робили це не заради нагород і почестей, а тому, що не могли інакше. А подяка? Вона не змусила себе чекати! Навряд чи ми відчуваємо її частіше, ніж двічі на рік: 9-го травня і 10-го квітня.

Микола, службовець:

– Завтра якесь свято? Вперше чую. А, щось там з визволенням Одеси, нібито? Ну, можливо. Чесно кажучи, я особливо не вникаю, вибачте.

Костянтин Барков, викладач:

– Знаєте, я вважаю, що є дати, які просто не можна забувати. Це, зокрема, стосується 10 квітня і 9 травня. Я зі своєю родиною завтра планую піти на Алею слави. Гадаю, наша влада у запалі своїх проблем не забуде привітати тих небагатьох ветеранів, які були учасниками історичного визволення Одеси.

ВСТУПЛЕНИЕ В ОДЕССУ

(ОТРЫВОК)

…И Дон, и Днепр, и Южный Буг –

Все позади. А путь наш светел.

Я помню, как моряк, мой друг

Вошел в Одессу на рассвете.

– Театр цел, – шептал он мне, –

Взорвать не дали партизаны!

С бульвара видно порт в огне,

Дворец, заводы, школы – раны!..

По улицам шагали мы,

Сияя радостно глазами.

Шли пехотинцы Костромы,

Из Ярославля, из Рязани.

Они устали, пыль дорог

На них лежала толстым слоем,

Но с моря тихий ветерок

Нес свежесть нежную героям.

Бежал взволнованный народ.

Солдаты песню запевали.

И у распахнутых ворот

Нас одесситы обнимали.

Владимир КУРБАТОВ,

апрель 1944-го

***

Одесса! К булыжнику улиц

Подошвы бойцов прикоснулись.

И солнечный луч по отвесу

Спустился к вокзальной стене.

Победа въезжает в Одессу

В суровой и пыльной броне.

Отряды шагают и едут

По Пушкинской и Ришельевской,

Ветвями встречают победу

Акация в платье апрельском,

И дом, где любая из комнат

О Пушкине знает и помнит,

И Дюк на Приморском бульваре,

И море в венке облаков

С вернувшимся словом «товарищ»

Встречает бойцов-земляков.

Бежала девчонка босая,

Цветы им под ноги бросая,

И женщина в серых заплатах,

Рванувшись навстречу бегом,

В одном из них встретила брата

И мужа узнала в другом...

Семен КИРСАНОВ,

10 апреля 1944 г.

ВИЗВОЛЕННЯ ОДЕСИ

Десяте квітня з пам’яті не стерти:

Одеса стала вільною навік.

Бійці з боями йшли в сорок четвертім,

А до рейхстагу залишався рік.

А ті бійці, що нині – ветерани,

Вони пройшли крізь пекло і бої,

А потім довго лікували рани,

Болючі рани міста і свої.

Хоч Перемога марилася близько,

Не всім дожить судилось до весни…

В Одесі – обеліски, обеліски,

Як відгуки минулої війни.

Марина АНДРУЩЕНКО,

юридична академія, 1-й курс,

Квітень 2008-го